НОВИНИ
АНОНСИ
АКТУАЛЬНО
ТОЧКА ЗОРУ
ЗАДАЙ ПИТАННЯ
ВІДЕО
ФОТОАЛЬБОМИ
ПОЛЕМІКА
МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
ДОСВІД
ПЕРСОНА
ПРЯМА МОВА
ПЕРСОНА
Казка про дві Європи: чому багато країн Західної Європи хочуть вийти з ЄС

 

 

В той самий день, коли українці проголосували за “європейські цінності” (і майже в той же день, коли те саме зробили поляки чверть століття тому) пройшли інші знакові вибори – до Європарламенту. І вони вивели на політичну арену небезпечну групу євроскептиків, які  заперечують “європейські цінності”. Чому - читайте у статті, яку розмістив на своїх сторінках перший соціальний портал СТРАЙК.


европарламент

 

25 травня сталася безсумнівна перемога Європи – Петро Порошенко виграв у першому турі виборів президента України. Він заручився підтримкою більш ніж 55% українців – і вони точно знали, кого обирають. Кампанія Порошенка була побудована на гаслах євроінтеграції. Після перемоги він підтвердив свої обіцянки. Україна – на межі фінансової катастрофи та фактично бореться з іноземним вторгненням – добре озброєні чеченські солдати приїхали допомагати бунту, який Росія організувала на сході країни. Порошенко у своїй переможній промові заявив: він хоче не лише припинити війну та покласти край хаосу, але й принести європейські цінності.

 

25 років тому, 4 липня 1989 року вибори в комуністичній Польщі теж виявилися перемогою Європи. Попри всі складнощі та фальсифікації, перемогла демократична опозиція. Посипалися останні претензії комуністичної партії на легітимність. А в Польщі з’явився перший з часів другої світової війни некомуністичний уряд.

 

Поляки теж стояли на межі фінансової катастрофи – хоча, на щастя, без загрози вторгнення. І мотивація у них була така сама, як в українців зараз. Якщо б у 1989 ви спитали будь-кого у Варшаві, в якій країні вони хочуть жити, відповідь була б одна: “в нормальній”. І це означало “в Європі”. Поляки хотіли європейської демократії, європейського капіталізму і, зрештою, європейського добробуту. Вони не шукали якогось “третього шляху” між Сходом і Заходом. Вони не хотіли стати Україною, яка невизначено зависла в пострадянському геополітичному просторі. Вони хотіли, щоб Польща була схожою на Британію, Францію чи Німеччину.

 

Чверть століття потому – в них майже вийшло. Звичайно, ані Польща, ані жодна інша пост-комуністична європейська держава і близько не такі багаті, як їхні західні сусіди – на виправлення помилок комуністичних урядів можуть піти десятиліття. Але вони мають європейські політичні системи, європейські економіки, європейські гарантії безпеки. І точно – багатші, ніж у 1989.

 

Україна теж хоче приєднатися. Польща – в Європі і досі задоволена. А що ж країни Західної Європи? Багато які з них хочуть вийти з ЄС.

 

В той самий день, коли українці проголосували за “європейські цінності” (і майже в той же день, коли те саме зробили поляки чверть століття тому) пройшли інші знакові вибори – до Європарламенту. І вони вивели на політичну арену небезпечну групу євроскептиків. Мільйони французів проголосували за “Національний фронт” – антиєвропейську партію з антисемітським підтекстом. Британці вибрали “Партію незалежності Сполученого Королівства” – ще одну антиєвропейську організацію, яка має харизматичного лідера Найджела Фараджа та складається з дивної суміші диваків, шулерів та расистів. Голандські, данські, італійські, австрійські та угорські виборці відправили до європарламенту десь таких самих депутатів. Так що тепер вони можуть створити впливову фракцію.

 

Лідери цих антиєвропейських партій не лише заперечують “європейські цінності”. Вони ще й підтримують людину, яка символізує все те, від чого тікають поляки й українці. Під час своєї поїздки до Москви Марін Ле Пен, лідерка “Національного фронту”, заявила: їй подобається “патріотизм” Володимира Путіна. А Найджел Фарадж назвав Путіна світовим лідером, який йому найбільше подобається. І вони не одинокі в своїй любові до російської “моделі” – корупція, маніпуляція ЗМІ, неповага до кордонів та до законів – все разом. Іншими словами, українці намагаються уникнути того, чого хочуть європейські праві.

 

Цьому є багато можливих пояснень. Так, великою мірою вибір британців та французів – це протест проти неефективності правлячих партій. Так, європарламент сам по собі – з його нечітким мандатом та великими витратами – не та інституція, яка цікавить людей. Так, європейські вибори завжди збирали багато протестних голосів. І, звичайно, ніде правди діти – Євросоюз і сам останніми роками наробив помилок, включно із створенням валютного союзу, який спустошив економіки кількох країн-членів.

 

Але тут можливе і глибше пояснення. Ті, хто не має демократії, стабільності або “європейських цінностей” – відчайдушно до них прагнуть. А ті, хто їх має – не цінують. І, мабуть, не можуть цінувати. Другий американський президент Джон Адамс писав: “ще не було демократії, яка б не скоїла суїциду”. І європейці можуть бути набагато ближчими до цього, ніж здається. Деякі вже тягнуться до миш’яку. Питання – чи зможе решта завадити їм прийняти смертельну дозу.

 

источникhttp://www.slate.com

 

Енн Епплбаум для Slate Magazine

Попередня Список Наступна
При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.in.ua обов'язкове
© 2003-2013 Соціалістична партія України
Офіційний сайт