НОВИНИ
АНОНСИ
АКТУАЛЬНО
ТОЧКА ЗОРУ
ЗАДАЙ ПИТАННЯ
ВІДЕО
ФОТОАЛЬБОМИ
ПОЛЕМІКА
МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
ДОСВІД
ПЕРСОНА
ПРЯМА МОВА
ПЕРСОНА
Чому Майдани не стають соціальними бунтами?

 

Події на Євромайдані і події на Сході та Півдні України дуже схожі за своєю візуалізацією: шини, каски, захоплені адмінбудівлі, відчуття загрози ззовні (одні боялися США, інші – з острахом дивляться за діями Росії). Ці феномени є дуже спорідненими за суттю: в обох наріжним є атрибут соціальної справедливості. Чому українці починають революції з соціальних мотивів, а їх плодами користуються національні популісти?- про це пише перший соціальний портал СТРАЙК.

 

2004 рік: чому олігархам вдалося?

 

«Кучмізм – це злидні», – говорили наліпки «Пори». «Багаті поділяться з бідними» – говорив кандидат Віктор Ющенко. Все здавалося простим: є олігархи та бандити з команди Кучми, а є чесні люди, які добилися чогось своїм розумом , у команді «помаранчевих».

 

Соціальні аспекти у 2004-му році були прямо виражені присутністю СПУ Олександра Мороза. До його перетворення в «Іуду» (як називали його за участь у широкій коаліції) та політичної смерті залишалося два роки. Непрямо вони звучали через «Батьківщину».

 

Мирний характер Помаранчевої революції свідчив про те, що народ дійсно вірив у зміни, які принесе новий Президент. Леонід Кучма також не ішов на силовий варіант, намагаючись зберегти стабільність.

 

Зауважте, у 2004-му році не було агресії до пам’ятників Леніну, жителів Донецька тощо.

 

Врешті-решт, до влади прийшла команда «любих друзів» – бізнесменів олігархічно-ліберального світогляду. За декілька років вони програли іншим бізнесменам – олігархічно-кримінального характеру. Самі ж маси, які робили революцію на Майдані, знайшли чим зайнятися поза політикою. 2005-2008 роки були часом масового кредитування, іпотеки та всього, про що мріяли люди.

 

Сублімація, виражена у Помаранчевій революції, була задоволена «бульбашкою», яка вибухнула в 2008-му році.

 

2014: олігархи вичікують і виграють?

 

Протести 2014-го року починалися на зовсім іншій основі. Месії (лідера) не було. Мало того, усі, хто намагався зіграти цю роль, викликали обурення.

 

Світова криза показувала: дешевих грошей не буде. Найкращий результат – «санкції» проти чиновників і режим шокової економіки для населення.

 

Соціальні питання не стали ключовими. Фактично, гасла Майдану-2014 були ближчими до гасел «революції на граніті», ніж до гасел Помаранчевої революції.

 

Населення вийшло на боротьбу з бюрократично-фінансовою монополією не з програмою змін, а з набором міфів. Боротьба з Леніним, бажання в ЄС (без розуміння цієї інституції), «Слава Україні» – гасла емоційного напряму.

 

Уже зараз, за кілька місяців після Майдану, стає зрозуміло: реформи та зміни – це не гасла. Це – падіння зарплат, ріст курсу долара та ще багато інших аспектів неміфічної свідомості.

 

Чому губиться соціальний аспект?

 

Сила, готова, а головне – здатна, стати фактором соціальних змін наразі не відбулася.

 

Для цього є декілька причин.

 

По-перше, складність радянського спадку. Для однієї частини України СРСР сприймається як приклад найгіршого устрою, а для іншої – період Союзу асоціюється із путівками, повагою до життя простої людини та захистом. Саме тому питання про повалення Леніних варто розглядати не як агресію проти ідеалів справедливості, а як несприйняття усього поганого, що асоціюється з комунізмом.

 

По-друге, жодні з  «лівих» сил не знайшли, що запропонувати підприємцям (які виступали одним із основних джерел фінансування Майдану), найманим працівникам сфери послуг і молоді. Уявіть собі діалог представника лівої партії із власником кіосків. «Ми вас поборемо як буржуя» – «Дивно, але націоналісти пропонують мені менші податки». Що запропонує він офісним працівникам: «Вступайте в профспілку!» – «Але ж ми неофіційно влаштовані. А як це вплине на отримання замовлення від клієнта?».

 

По-третє, соціальний аспект протестних акцій приглушується естетичним фактором і відсутністю чіткої картини майбутнього. Яким би не був «Правий сектор», однак у екс-тризубівців і екс-унсовців є бачення моделі відносин між однопартійцями та зовнішнім світом. «Ліві» показали себе як креативники «хепенінгів» і колажів з цитатками (особливо це було видно на акції після побиття студентів 30 листопада). Однак вони не показали себе як стейкхолдери по питаннях боротьби з олігархами чи люстрацією.

 

Що робити? Очевидно, соціальні питання все чіткіше ставатимуть на порядку денному. Ліві сили мають ряд переваг, які не можуть запропонувати націоналісти, які обросли обов’язками перед спонсорами та помічниками. Це – готовність до відкритої політики, відкриття інформації та механізму відкликання депутатів. Це – ви опрацювання і пропаганда нової моделі економіки, яка гарантуватиме соціальний захист, але не перекладатиме податковий тягар на плечі малого та середнього бізнесу. А головне – ліві сили мають чіткого ворога – олігархів, яких не любить народ. І вони можуть собі це дозволити.

 

Олександр Біленький, для Страйку

Попередня Список Наступна
При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.in.ua обов'язкове
© 2003-2013 Соціалістична партія України
Офіційний сайт