НОВИНИ
АНОНСИ
АКТУАЛЬНО
ТОЧКА ЗОРУ
ЗАДАЙ ПИТАННЯ
ВІДЕО
ФОТОАЛЬБОМИ
ПОЛЕМІКА
МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
ДОСВІД
ПЕРСОНА
ПРЯМА МОВА
ПРЯМА МОВА
Олексій МАЛИНОВСЬКИЙ

«Сила України – в єдності»

 

Політичне перезавантаження в Україні дається нам дорогою ціною. Що відбувається і чому ми дійшли до межі, за якою маємо громадянську непокору, протистояння і розбрат, а відтак – і загрози цілісності країни?

 

На ці питання ми попросили відповісти Олексія Малиновського, першого секретаря Черкаського обкому СПУ, народного депутата IV-V скликань, члена Політради СПУ.

 

– Олексію Петровичу, Ви були на Євромайдані в найтрагічніший період, коли спроби його розгону завершилися загибеллю людей – як активістів спротиву, так і силовиків.

 

– Те, що відбувалося 18-20 лютого у Києві, не піддається розумінню. За ініціативи та під проводом очільників опозиції було організовано так званий «мирний наступ» тисяч людей на Верховну Раду.

 

Яку мету переслідували ті, хто організував цей наступ, – захоплення ВР чи просто мітинг біля її стін на підтримку Конституції щодо обмеження повноважень Президента – зрозуміти важко. Але частина людей у цій, спочатку нібито мирній, ході була озброєна й налаштована досить агресивно. Тож невдовзі почався штурм міліцейських автомобілів, підпал вантажівок, які перегороджували шлях, у правоохоронців полетіло каміння й петарди і, як вони пізніше стверджували, проти них було застосовано вогнепальну зброю.

 

Відповідь силовиків можна було передбачити. Втім, як сьогодні стає все більш очевидним, бойові дії велися не тільки з цих двох сторін, була ще й «третя сила», яка провокаційно стріляла і по тих, і по інших. Чиє завдання виконували ці снайпери, як вони опинилися у визначений час у певному місці – ось що потребує обов’язкового детального і, головне, чесного розслідування. Не менш важливим для суспільства було б і пояснення щодо ролі опозиційних політиків у тій ситуації. Вони що, не знали, чим може закінчитися організована ними хода за участі озброєних людей? І ще – куди поділися потім вони самі, по суті, кинувши протестувальників напризволяще?

 

–  Свого часу Ви теж були одним із організаторів та найактивніших учасників протестних акцій «Україна без Кучми!» та «Повстань, Україно!»

 

–  Але своїх людей під кулі не підставляв. І я сам, і люди, яких я вів за собою, були без зброї, і саме цим захищені. Хоча ситуації були різні, в тому числі й при блокуванні кабінету Президента Кучми у 2004 році, і коли міліція на Лютеранській затримувала всіх, хто протестує. Так, були бійки, часом, і до крові, були арешти, і ми, керуючись лише законодавством, звільняли своїх однодумців. Я особисто знаю, що це таке – відчувати холодне дуло автомата і клацання затвору в руках силовика. Але попри всю напругу, яка тоді була, ні одна, ні інша сторона не перейшли межу, за якою починалися вбивства і вседозволеність. Ми були непохитні у своєму прагненні – змінити країну на краще, та при цьому берегли життя кожної людини. І завдяки єдності, витримці й наполегливості таки добилися, що Кучма – пішов!

 

Нагадаю: саме Соцпартія відіграла в тих революційних подіях вирішальну роль, вона активізувала народ на масові протести, і зробила все, щоб вони відбулися дійсно мирним шляхом і були результативними.

 

–  Євромайдан також зумів багато чого досягти, в тому числі повернув Конституцію 2004-го року.

 

–  Це стратегічно важливий результат тримісячного протистояння. От тільки шлях до нього позначений великими людськими втратами, яких могло б і не бути, якби політики, що очолили цей рух, діяли більш виважено й передбачливо.

 

Взагалі, Майдан і до цього рішення прийшов досить спонтанно. Спочатку народ зібрався з приводу євроінтеграції, потім почалися протести проти спроб його розгону та за прийняття законів про амністію. І лише згодом з’явилася тема Конституції-2004.

 

І якщо в організовані СПУ протестні акції 2001-2003 років з самого початку закладалися конкретні вимоги до влади: підвищення зарплат і пенсій, боротьба з безробіттям, захист найбільш обездолених верств населення, протест проти грабіжництва країни олігархічно-владними кланами, то Євромайдан ці питання не піднімав. Ніби само собою було зрозуміло: якщо люди вийшли за євроінтеграцію, значить, вони хочуть жити краще – як у Європі. А що для цього має зробити влада – лише підписати відповідний документ чи все ж таки нарешті почати розвивати економіку, перестати красти і брехати суспільству – про це якось не йшлося.

 

Тож цілком логічно, що на Сході й Півдні країни, де більшість населення хоч і працює, але живе бідно, мету Майдану зрозуміли далеко не всі. А те, як потім почали діяти окремі формування, взагалі викликало спротив.

 

До речі, для частини опозиційних політиків повернення Конституції-2004 було як кістка в горлі, однак вони змушені були пристати до цього гасла, як єдиного, що могло об’єднати Майдан для подальших дій.

 

Як би там не було, Конституції 2004 року повернуто, й Україна юридично стала парламентсько-президентською республікою. Хоч досягти цього можна було без кровопролиття – шляхом нехай і жорсткого, та все ж діалогу між опозицією і владою. На жаль, боротьба за владу між ними відбулася в найжахливішому варіанті.

 

Схиляю голову перед світлою пам’яттю всіх загиблих – як з одного, так і з іншого боку. Душа за них болить у всього суспільства, яке починає розуміти, що всі ці жертви передусім на совісті політиків.

 

Хочу також додати: не було б в Україні жодних трагічних подій, якби свого часу владці протизаконно не змінили Конституцію 2004 року, через що суспільство потрапило в повну залежність від однієї людини – Президента.

 

Чотири роки соціалісти боролися за відновлення парламентсько-президентської форми правління. Наші вимоги й пропозиції ігнорувалися, нас оббріхували, не допускали до інформаційного простору, робили все, щоб СПУ – найдосвідченіша партія України – взагалі припинила існування. Але ми вистояли й виявилися праві – відтепер і суспільство розуміє, наскільки важливо мати парламентсько-президентську республіку, а не диктат однієї особи.

 

– Саме завдяки Євромайдану народовладдя починає втілюватися в життя. Приміром, уряд сформовано за безпосередньої участі протестувальників. І все ж Майдан не збирається розходитися. Чому?

 

–  Та тому, що в країні повністю втрачено довіру народу як до вчорашньої влади, так і до нинішньої опозиції. І для цього є причини. Приміром, у тій же Верховній Раді знову торги за портфелі, що, звісно ж, обурює людей. Бо й дійсно, за що вони боролися?

 

Набуває викривлених форм і саме самоврядування. Приміром, у запровадженні тієї ж люстрації. Так, очищення управлінської системи від корупції, зловживань повинно відбутися. Але проводити його потрібно зважено й на високому фаховому рівні, а не так як це нерідко робиться зараз – «одним махом усіх побивахом».

 

Утім я переконаний: синдром Майдану, у якому змішалося все: біль, гнів, почуття вседозволеності, – мине, і механізм народовладдя запрацює в правовому режимі.

 

– Сьогодні політична криза в Україні не лише не зменшується, а стає все загрозливішою. Крим, Схід, Південь нашої держави стають ареною геополітичної боротьби, яку розбурхує передусім Росія. Ми на порозі війни?

 

–  Сподіваюсь, що ні. Але для того, щоб не трапилося непоправного, потрібно, щоб у політиків врешті-решт запрацював здоровий глузд, а не той однобічний підхід до проблем громадянської єдності, який вони виявляли до цього.

 

Приміром, за три місяці протистояння в Україні ніхто з лідерів опозиції так і не з’їздив у Харків, Севастополь, не проїхався по всьому Криму, щоб поговорити з народом, вислухати їхню позицію, пояснити свою, розповісти правду про події в Києві та країні. Простіше за все було звинуватити кримчан у зв’язках із «тітушками» та режимом Януковича. Додати до цього популістські рішення щодо мови, розформування «Беркута», заяви про різке підвищення комунальних тарифів, скасування пільг – і те, що може статися вибух громадянської непокори, можна було передбачити.

 

Ситуацію, що склалася, вже почала використовувати Росія, передусім у Криму. І це вкрай небезпечно. У свою чергу український уряд, політики звернулися за допомогою до західних країн, міжнародних інституцій. Така політична одновекторність ситуацію не залагодить. На переконання СПУ, для збереженням України, як єдиної держави, потрібні консолідовані дії всіх світових держав, передусім тих, які підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, – Росії, США й Великобританії. Ці три країни-гіганти мають сісти за стіл переговорів і зробити все, щоб не допустити кровопролиття в Україні.

 

З цього приводу Політвиконком СПУ прийняв відповідну заяву.

 

Ми звертаємось до громадян України, незалежно від того, в якому регіоні вони проживають і якою мовою говорять. Ми – єдина країна! І громадянський обов’язок кожного з нас – об’єднатися і спільно будувати свою вільну країну, творити свою Європу в незалежній Україні.

 

Розмову вела Наталя ВІРГУШ

Попередня Список Наступна
При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.in.ua обов'язкове
© 2003-2013 Соціалістична партія України
Офіційний сайт