Село Маслове, що на Шполянщині, невеличке, мальовниче своїми охайними двориками в зеленому різнобарв’ї садків, веселковому розмаїтті квітів, заховане від злих очей на схилах сивого яру навколо плеса сільського ставка, очерет якого таємниче шепоче, переповідає з покоління в покоління давню, як світ, легенду про козацьку сторогу в татарському степу, про перших поселенців, згадує, щоб належним чином пошанувати кожного, хто ступав цими казковими стежками, хто залишив глибокий слід в історії села...

Колись вщерть наповнене жителями, сьогодні село «в ранах». Вулиці зіяють двориками-пустками, на місці ще недавніх «живих ферм» - розвалини. Не гуде приємну врожайну пісню тік. Втратили робочі місця комбайнери, водії, доярки, свинарки, доглядачі молодняка…

Та все ж на фоні всіх негараздів маслівчан не покидає оптимізм, вони не опускають безпорадно руки, а борються за виживання, знаходять невикористані резерви людського розуму і мудрості.

Саме на цьому етапі сільського життя прийняла доленосне для себе і всієї громади рішення Марія Григорівна Олехнович, зважившись на відчайдушний крок, - балотувалася на посаду сільського голови в ряд ще з чотирма односельцями. Село невеличке, але пристрасті вирували в кожній оселі. Навчені наслідками виборів попереднього голови, перебирали, як в народі водиться, кожну кісточку претендентів, кожну клітину просвічували «сільським рентгеном», згадали й те, про що кожний з кандидатів давно забув. Зважували всі за і проти на вигонах, чекаючи молоковоз, на випасах, біля клубу, в автобусі, їдучи в райцентр і повертаючись звідти, за обіднім столом. Людський суд зробив свою справу – два кандидати зійшли з бігової доріжки передвиборчих перегонів.

21 червня. Фініш. Виборець сам на сам з рішенням про долю громади і її майбутнього...

З 140 виборців, що прийшли на виборчу дільницю, 72 відсотки віддали свої голоси за соціалістку Марію Григорівну Олехнович: бо повірили їй, бо життя останніх років змусило переконатися, кому треба крісло сільського голови, а хто справді готовий служити людям, хто переймається їх радощами і бідами, кому не байдужа доля села.

Звичайно ж, хвилювалася, як не хвилюватися, адже ж в попередні вибори не вистачило два голоси (і в селі навчилися чорному піару, навчилися купувати голоси), а, отже, не довірили їй свою долю односельці чи вона все ж так і залишилася для них чужою. Що ж буде тепер? Так думала напередодні. Саме доречна нагода оцінити зроблене, визначити ціну прожитих років, проаналізувати свій кожний крок, кожний рік, прожитий серед людей с. Маслове.

Безсонна ніч перед днем виборів. Спогади... Спогади густим туманом обсіли душу і серце Марії Григорівни. Не вмикала світло, боячись переплутати хід думок. Уже вкотре мандрувала стежками і стежинами власної долі та відтворювала кожну мить, яку судилося пережити і якою переболіти. Бачила себе в до болі рідному селі Тхорин, Овруцького району (Житомирщина), ходила його вулицями і околицями, згадувала своїх маму й тата, змістом життя яких вона була, школу, однокласників, «свою» вербу край городу, якій звіряла дитячі, а потім і дівочі секрети, куди забиралася, щоб помріяти, пофантазувати... Все залишилося ніби в минулому житті, от тільки татові слова сільської мудрості повік не зітруться з пам’яті: «Жити – означає залишати добрий слід за собою. Тільки тоді ти знайдеш душевний спокій тут, на землі».

В житті було всього. За свій полудень віку побачила і пережила скільки, що вистачило б ще на кількох...

Ніщо ніби не віщувало біди. Здобувши освіту економіста, Марія, як і всі, одержала направлення на роботу в рідне село і з оптимізмом та з вірою в майбутнє розпочала свою трудову діяльність. Не обійшло її і особисте щастя: побралися вони з Миколою, а невдовзі вже милувалися - щебетали над донечкою...

Життєвий шлях цієї енергійної, мудрої і розсудливої жінки формувався на фоні цілої історичної епохи. Та 80-ті роки двадцятого століття грізним Чорнобильським лихом вдарили і по долі Марії Григорівни, залишивши на ній вічний відбиток лиха.

«Переселенці...» Цей гіркий статус одержала її сім’я, відірвана від рідної домівки, любої серцю Житомирщини. Але разом з тим життя подарувало Марії Григорівні нові можливості, нову малу батьківщину, якій присвячено 23 роки, з якою звіряються всі сподівання та помисли, нових сусідів і друзів. Дружна і роботяща родина Олехновичів легко і швидко влилася в сільську громаду. Сільгосптовариство надало сім’ї новий будинок, допомогло налагодити господарство. Економіст М.Г. Олехнович відповіла на турботу з боку господарства повною самовіддачею на роботі. Здібності та знання молодого знаючого спеціаліста досить швидко оцінили й призначили головним економістом. Були пропозиції від сильніших в економічному плані господарств, та Марія Григорівна залишилася вірною рідному СТОВу «Маслове». Не дозволила собі зрадити людей, які стали для неї родиною, подавши в свій час щиру руку допомоги.

90-ті роки, роки дестабілізації виробництва, банкрутства і розвалу існуючих господарств, хаосу і нестабільності зіграли злий жарт і над СТОВом в Масловому. На очах гинула праця не одного покоління. Коршунами носилися над селом представники десятків новостворених фірм, яким тільки й треба було, що обібрати селянина, скористатися плодами його праці, скупивши за безцінь збіжжя, нав’язавши кабальні умови кредитів та придбання ГЕМ, поцупивши, що погано лежить, наклавши свої брудні руки на землю, техніку. Захисту було годі чекати.

Тільки тепер зрозуміло, що лише завдячуючи цій скромній жінці, досвіду її роботи, таланту економічного мислення, вмінню «читати» документи, що мало не щодня «підсовувалися» для опрацювання приїжджими зайдами, господарство не збанкрутіло, не зникло (і це при тому, що керівник господарства давно «здався» на милість сильних, а там і зовсім покинув село). З приходом нового керівника обстановка дещо стабілізувалася. І, так як свої кадри розбіглися по сусідніх господарствах, Марія Григорівна змушена була стати ще й зоотехніком. Ожило господарство, налагодили як трудову так і виробничу дисципліну. Люди ніби прокинулися після гіпнозу – працювали дружно, злагоджено. Поля доглянуті, врожаї стабільні, ферми охайні, почищені, пахнуть свіжими кормами і молоком, худоба доглянута, техніка готова до роботи. Зарплата відповідала ефективності праці. Формувався новий колектив. Жити б... Та де там! А кредити і космічні проценти в банку? А борги за придбані на умовах власників бензин і дизпаливо? І ще багато яких «а», залишених від попередніх керівників. Щоб не позбутися ферм і не втратити землі, треба було якнайшвидше знайти інвестора, щоб оплатив кредити і захистив господарство і село від знищення. Знайшли, вижили...

Скільки цих сторінок боротьби за виживання, за долю кожної людини. То була часто-густо непомітна, рутинна, буденна, але неодмінно спрямована у завтрашній день робота. Ніби й не осторонь стояла, але не дозволяла собі вирізнитись з-поміж усіх, вважала нескромним починати перегони за посадою. Та згодилася, коли самі односельці, однопартійці переконали її, що вона не може бути спостерігачем за долею громади, що сільський голова – це не крісло, не слова, не корона, а надскладна, надвідповідальна і надважлива робота. А ще – їй вірили люди, на неї дивилися з надією...

Все, годі спогадів. Є реальність, а реальність: Марія Григорівна Олехнович, член СПУ - сільський голова с. Маслове. Немає жодної хвилини на роздуми. До роботи.

«Життя громади, її злагодженість, зібраність залежить від тебе, сільського голови, - розповідає вона і переконливо продовжує. – Люди довірили мені свої долі, своє сьогодення і майбутнє і я не можу їх підвести. Від часу оголошення результатів виборів моя посада для мене стає цілодобовим станом душі. Розуміючи, що сільський голова – це і маяк, і компас, і барометр, і мама, і тато, і лікар сердець для кожного, в той же час всі вони, жителі села, мої виборці, повинні зрозуміти, що одна я без них, без їх повсякденної підтримки, спільного розуму і мудрості, без спільного «ми» нічого не значу».

Є з ким працювати, є над чим працювати

Отож, потяг долі Марії Григорівни Олехнович наблизив її до нових горизонтів її життя. На перепочинок і миті немає й озиратися вже на пройдені гони літ ніколи, бо, вивіривши орієнтири, треба негайно вирушати в дорогу до нових горизонтів. Доведеться докласти немало зусиль, щоб безвідмовно діяв, активно жив, був здоровим організм, ім’я якому Маслівська сільська громада.

А підтримкою і надійним тилом для Марії Григорівни, як завжди, була й буде її родина, що радує серце й тішить душу, – чоловік і двійко вже дорослих дітей – донечка і син.

Пригадалося крилата фраза Едварда Брауна: «Життя - це чисте поле. Ми живемо з невидимим сонцем всередині нас». Цей скарб дарований не кожному. Але те, що сонце добра, відданості, відповідальності, любові та вірності палає в серці сільського голови М.Олехнович – однозначно.

Попереду в Марії Григорівни ще багато справ, планів і мрій.

Попереду – неорані перелоги життя.

Л.М.Попович,
секретар Шполянського райкому СПУ