Не знаю, як для кого, але для мене день виборів став повним розчаруванням у власній країні і людях.
Тільки в Україні у політичної сили, яка провалила боротьбу з кризою, може зрости рейтинг.
Тільки в Україні до політичної сили, яка неодноразово була при владі і навіть у роки економічного зростання нічого не зробила для покращення життя ветеранів і дітей війни, може бути така довіра.
Тільки в Україні два найбільш рейтингових політичних ток-шоу в ніч виборів ведуться іноземною мовою.
І тільки в Україні, коли виборцю кажуть, що чорне – це біле, він вірить!
Що ж має статися, аби брехуни та популісти перестали користуватися шаленою підтримкою населення?
Але питання в іншому: невже людям подобається ця влада? Чому, коли всі говорять про вибір у другому турі між двома злами, у першому за них же й голосують?
Можливо, ви живете в іншій країні, де розчищені вулиці від снігу, ви отримуєте пристойну пенсію і за ваші заслуги перед Батьківщиною вам шана та повага.
У мене не вистачає слів для обурення: чому 18 січня у наших приймальнях вишикувалися черги за допомогою з оформлення позовних заяв до суду на цю владу, а на запитання, за кого ви голосували, відповідь: «За Юлю». Чи може ви отримали уже те, що вам обіцяли, так їх любите?
Люди добрі, ваші улюбленці викинули на свою рекламу грошей у два рази більше, ніж ті, що вони вам заборгували. Ви хоч раз задумувалися, де вони їх взяли? Ви замислювалися, на скільки ваших пенсій тягне шубка вашої ненаситної тигрЮлі? Одне можу сказати: на Україні стільки не живуть.
Висновок один: так, як ви живете, вам подобається. Подобається, що ваші діти батрачать за кордоном, ваші внуки не мають змоги навчатися безкоштовно, не мають роботи і спиваються, і стають наркоманами. Подобається, що на вашу пенсію ви можете заплатити за світло і купити тільки валідол із анальгіном. Вам подобається сидіти в холодній, темній хаті і… радіти, що ваш вибір був правильний і вона, бідненька, буде кожного дня міняти сукні і з екрану телевізора, нахиливши голівку, просити вас ще потерпіти, бо їй знову хтось заважає зробити вас щасливими. Розумію, що бідність – найгірша форма рабства. І вас знову купили всіх у цілому оптом і в роздріб. Дуже шкода, що прозріння відкладається знову на роки… А у мене опускаються руки і виникає запитання: кому потрібно те, що ми робимо?
Світова практика тих країн, де при владі ліві, свідчить, що матеріальне благополуччя їхніх громадян зростає. Адже там діє закон: чесно нажитому багатству – "так", а злидням – "ні". А що в Україні? Накраденому багатству – "так", злидням – "так", а вам, "отара овець", дуля з маком і дірочка від бублика. Як писав наш пророк Тарас Шевченко, "за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то продасте"... Невже ми не можемо розібратися, хто гідний нашої довіри, а хто ні?
Мені б хотілося, щоб сталося так, що всі обіцянки райського життя для народу справдилися. І мабуть, не тільки мені так хочеться.
Але я не вірю в обіцянки кандидатів, які вийшли в другий тур. Все, що вони обіцяють, ви вже чуєте 18 років від них же. Вони міняються тільки посадами і дурять нам голови.
Я не раз розмірковував: чому наша незалежна Україна, яка має такі родючі землі, такий прекрасний працьовитий народ, живе в злиднях, а купка багатіїв розкошує? Як ми дійшли до такого життя? В Україні сьогодні відбувається кланова боротьба за владу, за перерозподіл повноважень і багатств. А хочеться, щоб боротьба була за краще життя для народу.
Сьогодні багато чого треба змінювати в країні: систему виборів, управління державою, банківську систему. Все повинно працювати на народ.
Мені хотілося багато написати... Але не вистачає ні сил, ні слів... Але я вірю, що в українського народу вистачить мудрості й терпіння, аби вибрати правильний шлях – раз і назавжди. Я за те, щоб кожна людина в Україні була багата духовно й матеріально. Мені болить за Україну і народ. Вихід є з будь-якого становища, і ми його знайдемо, я в цьому переконаний. Україна займе гідне місце у світі. Хотілося б, аби це сталося раніше.
