«Лівий рух і трудовий народ України» — під такою промовистою назвою в газеті «Комуніст» з’явилась праця лідера українських комуністів П.Симоненка. Праця з претензією на науковий витвір.

Спроба визначити особливості лівого руху в Україні звелась до поверхневого аналізу партій комуністичного, марксистсько-ленінського спрямування, із постійно властивим звинуваченням при цьому більшої новоявлених «вождів»таких нібито комуністичних, нібито партій, які свідомо роблять свою чорну справу по вказівці олігархічного режиму (за Симоненком).

Хоча і тут є більше запитань, ніж відповідей. При цьому лідер комуністів стверджує, що в Україні розкол в комуністичній партії неможливий.

Аналіз стану речей у лівому русі закінчується, як завжди, негативним ставленням до керівництва формувань лівого спрямування. І це невдоволення виникає тоді, коли розпочинається підготовка до чергової виборчої кампанії. Так було неодноразово. І, як завжди, Петро Симоненко не залишав без своєї уваги Соціалістичну партію України. Знов звинувачення на її адресу в зв’язку з тим, що вона не «дозволяє» об’єднатися лівим силам. Пригадав і особисті амбіції деяких політиків, які бачать в лівому русі виключно ліфт. Невже П.М. вважає себе кваліфікованим ліфтером?

Ось приблизно і всі особливості лівого руху в Україні. На жаль, П.М.Симоненко якось забув про понад два десятка партій лівого спрямування в Україні, окремі громадські організації. Хотілось би почути думку лідера КПУ і з цього приводу. Чому вони народжувались як гриби після дощику? Чому поділений електорат (модняче слово)? Хто зможе об’єднати ці сили для боротьби з олігархами? Напевно, не ті, хто цими олігархами фінансується. На яких ідеологічних засадах повинні об’єднатись ліві сили? Симоненко каже — на комуністичних. І це пропагується вже понад 17 років. В такому разі чому так і немає об’єднання? Напевно щось тут не зовсім правильно.

Всі ці та інші питання постійно на вустах людей. Однак, від супер лівої партії, якою вважають себе її лідери, нічого подібного почути не можна. Основне — визначити, чому Соціалістична партія та її лідери не хочуть виконувати волю КПУ. Про це іде дискусія з того часу, як КПУ була реабілітована.

Ось і т.Симоненко знов починає співати стареньку пісню про особисті амбіції деяких політиків, які бачать в лівому русі виключно ліфт, призначений вознести їх в керівні кабінети. І знов в цьому сенсі з «жалем» зупиняється на негативній ролі, яку на протязі багатьох років грала верхівка Соціалістичної партії України. Це вже стало нормою керівництва КПУ: навішувати ярлики на своїх, здавалось би, соратників. Так, для лідерів «Справедливості», «Союзу лівих сил» таких епітетів не використовує, бо керівництво згаданих об’єднань «лягло» під КПУ на виборах. Хоча і тут П.М.Симоненко не проминув висловитися: «… з регулярністю маятника почали покидати партію визначні (Ніколаєнко, Баранівський, Волга(авт.) політики: одні — з принципових мотивів, інші — маючи бажання спробувати свої сили у вільному плаванні». Ось так визначає роль вчорашніх своїх соратників на президентських виборах 2010 року. Щось і згадані вожді не вгодили лідеру КПУ. Чому? Слід і тут визначитись. Бо сьогодні вже не чути цих діячів у комуністичних ЗМІ. Можливо, це був проект? Використали і забули? Соціалісти мають з цього приводу свою думку, яка була викладена у відомому листі до керівництва КПУ (2008 рік).

Днями виповнилось 2 роки цьому зверненню. Коли обговорювався цей лист, багато з членів Політради були впевнені в тому, що нічого путнього з цього не вийде, бо досвід минулих звернень довів, що завжди пропозиції СПУ натикалися на залізобетон мислення грачів, голубів та іншої партійної птиці. Чого вони тільки не вигадували, щоб захистити свою виключність в створенні лівого руху. Можливо так і потрібно було б, якби вони не здавали все що можна, заради місця сидіння у Верховній Раді постійного контингенту вірних ленінців. Вони дуже гарно співають оду чистоти, а самі забули про свої дії по відношенню до Б.Олійника, інших «невірних», які мали свою думку, і відрізнялась від генеральної лінії П.С. Можна було б не згадувати про ці випадки у життєдіяльності КПУ, але терпець увірвався, бо ті, хто сьогодні нічого не зробив для людей і для України, починають розпатякувати про переваги їхньої побудови лівого блоку. Можливо це і є перевагами ЗАТ? Як п’яте колесо до возу тулили – відносини соціалістів до НАТО, російської мови, підтримку «оранжевой» влади, яка розгорнула в 2005 році державний курс «геть від Москви». Звинувачуючи СПУ, знають при цьому, що позиції в цих питаннях співпадають, бо про все йдеться в Програмі СПУ і зовсім не так, як тулять товариші. Точно так, як і Мартинюк на передачі «Свобода» звинувачував О.Мороза у підписанні Конституційного договору, хоча знав, що Мороз зобов’язаний був це зробити, як Голова Верховної Ради України. Знав Мартинюк і те, що Мороз за цей документ не голосував. Більше того, постійні нападки на лідера СПУ О.Мороза чомусь співпадали з нападками БЮТ, Ющенка інших помаранчевих. Теж питання.

Чесність і порядність керівництва КПУ проявилось і при створенні вищезгаданого блоку лівих сил на виборах Президента України. Хіба так добре поінформована верхівка КПУ не знала істинну суть тих, хто приєднався до Симоненка, відколовшись від СПУ? Знав, але потрібно було насолити СПУ і хоча б таким чином додати свого «дьогтю». А він каже про палиці з боку соціалістів. Досить брехати. Хоча майстрів брехні народ чомусь любить як своїх правдолюбців. І недарма рейтинг КПУ в серпні цього року дорівнював понад 3,5 відсотків.

І ще про одне — «гибкость политического хребта». Пригадуєте 70-річчя пана Кучми і участь в цих заходах Г.Зюганова, а де в той час був вождь українських комуністів П.Симоненко, який завжди супроводжує вождя Російських комуністів? Або, чого було робити 40 хвилин в адміністрації Ющенко пану Симоненку 7 листопада 2008 року?

Напевно, з цього приводу треба згадати П.Симоненку вибори 2007 року, під час яких він не переставав агітувати проти СПУ. За рахунок паплюження СПУ, до речі, разом з адміністрацією Президента, КПУ проскочила в парламент VІ скликання.

Можна згадати і 1999 рік, вибори Президента України. Їх теж згадує Симоненко. Але як? Знов О.Мороз не зрозумів Симоненка і соціалісти нічого не зробили для надання допомоги Симоненку, щоб він став Президентом. Треба задати наступне питання: а хотів цього сам вождь КПУ? Сьогодні може і так. А в 1999 році комуністи навіть не намагались у другому турі скористатись допомогою соціалістів, які на місцевому рівні робили більше, ніж лідери комуністів. А ось сьогодні вже можна надувати писок, сподіваючись на коротку пам’ять, і хаяти тих, хто все робив для перемоги комуніста. Та ні, шановні, з цим у нас порядок. Однак, повернемось до словоблудства пана Симоненка, який почав розпинатись з приводу бажання соціалістів ставити комуністам палки в колеса. Але чомусь не згадує свою послідовну діяльність, спрямовану на дискредитацію СПУ та її керівництва. Для цього використовувались різні можливості. Навіть, при обговоренні своїх питань на пленумах. Про це чомусь дописувачі не згадують. Не згадують, чому? Бо це їм непотрібно.

Можливо це грубо, але шановним товаришам можна нагадати їх пустощі з приводу співпраці з відомим бізнесменом,який працював на КПУ і БЮТ, місцеві пустощі «авторитета КПУ» Леоніда Таврійського. Однак не будемо. Хай це залишиться на совісті, якщо вона в них ще є. З приводу цього можна наводити багато анекдотів, але один буде найбільш влучний. Про горобця. Пам’ятаєте до чого ця пташка «дочирикалась»? Напевно, і мораль цього анекдоту відома. Якщо потрапив у багно, сиди і не «чирикай». Ось так «єдина опозиційна» сила бореться за «життєвий» простір у лівому русі.

Один із колишніх лідерів комуніст Грач висловився таким чином: «Все эти процессы должны закончится слиянием левых партий с КПУ». Не більше і не менше. Ця примарна ідея давно гуляє в умах керівництва КПУ і час від часу з’являється в ЗМІ. Але цього разу їх відвертості немає меж: «Новое лицо в Соцпартии может стать той доверительной фигурой, которой мы поверим. Тогда диалог может быть продолжен» - промовив товариш Грач. Відвертіше і не скажеш. Їх не цікавить думка іншої сторони, в кінці кінців, більшості громадян України. Їм, як і тим, хто хотів знищити СПУ на політичному небосхилі, треба змінити лідера, щоб завершити те, чого вони вже давно домагаються разом з Ющенком та його посіпаками. Спасибі, пане Грач, за відвертість. Сьогодні т. Симоненко сподівається: «Ми, комуністи, розглядаємо цю партію як потенційного і дуже бажаного союзника в боротьбі проти капіталізму». Цікаво. З одно боку «бажаний» союзник, з іншого — купа брехні на нього. А далі нові рекомендації новому керівництву, яке повинно критично оцінити практичну спадщину своїх попередників. А коли ж комуністи займуться своїм високоморальним керівництвом, яке всіх повчає, всіх наставляє, забуваючи про свої «здобутки»? Дійсно за Бернардом Шоу: «Хто вміє той робить. Хто не вміє, повчає»

І ще про одне хотілось зауважити товаришам. Дуже добре мати свої ЗМІ, телестудію і ще дещо (звісно без коштів і великих тут не обійшлось), тому звинувачення з приводу заробляння коштів соціалістами не доречні. Краще згадайте, як ви заробляли гроші у минулій Верховній Раді, може в такому разі не будете мати звички перекладати з хворої голови на здорову.

І наостанок. Не можна без уваги залишити словоблуддя т. Симоненка з приводу бажання СПУ вийти з тіні КПУ, зайняти домінуючі позиції на лівих фронтах, отримати на будь-яких умовах шмат владного пирога. І в той же час він стверджує, що вона (СПУ) так і не зуміла напрацювати теоретичну і політичну платформи, які б відмежовували її від комуністів та від буржуазних партій.

Звідки така патологічна турбота про соціалістів та Соціалістичну партію? І для чого? Напевно, заради того, щоб залишити назавжди ведучу роль КПУ у об’єднувальному процесі. Чи не ввести в Конституцію України відповідну статтю про єдину опозиційну силу в особі КПУ?

Тобто, ми за об’єднання, але під керівництвом комуністів. І тут же пояснює — не тому, що ми претендуємо на виключне положення в русі прибічників соціалізму. (Лицемірство , бо вся праця Симоненка, розміщена в газеті «Комуніст» доводить зворотнє.) І пояснює про безперечні обставини: КПУ — найвпливовіша із всіх лівих партій; її програма найбільш концентровано захищає інтереси трудящих.

Ось і приїхали. Пам’ятаєте казку про сплячу царівну? Героїня казки, звертаючись до дзеркальця, питала:

«Чудо-зеркальце, скажи,
Да всю правду расскажи:
«Я ль на свете всех умнее,
Всех румяней и беле»?

И услышало в ответ:

«Ты — прекрасна. Спору нет…
Но царевна всех милее
Всех румяней и белее…»

Ось і т. Симоненку давно вже потрібно завести «дзеркало», яке б казало лише правду, а не без кінця і без початку, всупереч дійсному стану речей, підносило лідера до вершин політичної досконалості.

На цьому можна було б поставити крапку. Однак за словоблудством керівництва КПУ необхідно визначити і бажання багатьох членів КПУ до співпраці. Цього ніхто не може заперечити, ні найняті журналісти, ні брехливі керівники, які вже до того забрехались, що їм ще не вистачає приєднатись до…

Вони завжди вважали себе єдиновірними пихатими послідовниками, продовжувачами соціалістичної ідеї.

А стосовно об’єднання лівого руху. Треба слухати про що кажуть соціалісти, комуністи, позапартійні. Треба скликати форум лівих патріотичних сил. Із залученням науковців розробити і прийняти декларацію лівих, відпрацювати програму і на їх базі об’єднати тих, хто хоче добра українському народу. Бо правити іншими по законах власної совісті, на жаль. А лідери руху обов’язково визначаться і зовсім не так, як пропонують керівники КПУ.

Невже це так важко зрозуміти?

Г.Савосін,
народний депутат України V скликання, перший секретар Хмельницького обкому СПУ