Навряд чи знайдеться "пересічний" українець, у якого б серце болісно не стискалося від цін на продукти харчування. І дійсно – вони вже давно зрівнялися з європейськими (а за деякими показниками і перевершили їх), хоча за рівнем доходів ми відстаємо від Європи в десятки разів. Чи є цьому розумне пояснення, чи справа знову в нашій містичній "унікальності"?

Прозріли!

Такий стан речей нам зазвичай пояснювали відсталістю вітчизняного сільського господарства: мовляв, немає техніки (а та, що є, – безнадійно застаріла), добрива й засоби захисту рослин селянам не по кишені, не використовуються прогресивні технології та ін. – звідси й низька продуктивність, і висока собівартість виробленої продукції.

Усе це так, але однією з головних складових собівартості є оплата праці, котра в українського селянина становить такі жалюгідні копійки, що про це навіть говорити соромно. Так чому ж тоді продукти дорогі?

Нещодавно на цю тему висловився прем'єр-міністр Микола Азаров. Із властивою йому категоричністю він заявив: "Це не ринок, шановні колеги, це суцільне барижництво, паразитування на праці селян. А бариги ніколи не складуть той середній клас, що є двигуном і опорою сучасного суспільства", – зробив висновки прем'єр-міністр, маючи на увазі численних посередників-перекупників. І пообіцяв: "У країні сформувався цілий прошарок кровососів, і тепер ми всіх цих упирів ліквідуємо". При цьому глава Кабміну заявив про необхідність реформувати галузь, "у першу чергу, шляхом забезпечення села сучасною сільськогосподарською технікою й проведення адекватної цінової політики".

Що їмо?

А реформувати є що – адже за роки незалежності сільське господарство країни піддалося такій руйнації, якої воно не бачило з часів війни. Якщо говорити тільки про тваринництво, то за останні 20 років (з моменту проголошення незалежності) великої рогатої худоби в Україні стало менше майже в 5 разів, молочних корів і свиней – утричі. І ця негативна тенденція скорочення поголів'я худоби зберігається дотепер.

При цьому ні в самому селі, ні на сільгосппідприємствах уже багато років немає молодих людей, багато сільських шкіл і фельдшерсько-акушерських пунктів не працюють, соціальна сфера знищена. І все це – результати діяльності "великих реформаторів" Кравчука, Кучми і Ющенка з їхніми міністрами.

Інше питання: як ці "глибокі ринкові перетворення" відбилися на народному меню? За офіційними даними, з 1990 року споживання м'ясних продуктів на одного українця зменшилося на 48%, молочних – на 60%, яєць – на 15%. При цьому потрібно визнати, що й в 1990-му м'яса, сиру і яєць ми споживали менше необхідного. А на деякі продукти в нас був хронічний дефіцит, із приводу якого не втомлюються зловтішатися буржуазні політики. Але якось усі "забули" про те, що тоді доходи населення дозволяли спустошувати полиці магазинів – люди розхапували м'ясні й молочні продукти, хоча їх тоді вироблялося в рази більше (наприклад, ковбаси – у 6 разів).

Є й ще один "маленький" нюанс – якість м'ясомолочної продукції. Вдумайтеся: бичків і свиней з 1990 року стало менше в п'ять і три рази відповідно, а споживання м'ясопродуктів скоротилося "усього" на 48%. Що ми тоді їмо? Звичайно, є імпорт, але й він не покриває такої різниці. Відповідь проста: під "м'ясопродуктами" у нас маються на увазі ковбаси, сосиски й консерви, у яких м'яса або немає взагалі, або воно там присутнє символічно. Така ж невідповідність спостерігається між чередою молочних корів і молочних продуктів. Ми вже не будемо говорити про морозиво, йогурти, де молока може не бути зовсім. Але якщо саме "молоко" у пакетах складається з "оберту", пальмового масла, різних емульгаторів, підсилювачів смаку й консервантів, то все стає на свої місця – за таких "високих технологій" молокозаводи незабаром перепрофілюються в хімкомбінати, і молоко їм стане просто непотрібне. А до 1990 року все це було натуральним.

Не все втрачено?

Ще на початку кризи в Євросоюзі дали зрозуміти: Україна може цікавити Європу та світ як аграрна держава, здатна забезпечити закордонні ринки продовольством. За їхніми підрахунками, наша країна може підвищити врожайність основних культур (кукурудзи, соняшника, цукрового буряка та картоплі) в 2-4 рази, і вирощувати до 80 млн. тонн зерна.

У той же час, ООН констатує: сьогодні на планеті налічується близько 1 мільярда голодуючих. Звісно, світові ціни на продовольство жваво зростають і кінця цьому зросту не видно. І як би цинічно це не звучало, але подібна ситуація могла б бути на руку Україні, що віддавна має імідж житниці Європи.

Але щоб повернути славу "годувальниці", потрібно відродити сільське господарство, що довели до "ручки" як горе-реформатори, так і спекулянти, які скуповують продукцію в селян за копійки, а потім накручують собі скажені надприбутки. У результаті, уже мало хто хоче займатися виробництвом сільгосппродукції – усі хочуть тільки торгувати. Чи зможе нова влада переломити цю ситуацію – покаже час.

Олександр Полуянов