– Ця епопея зі спадком, відчуваю, добром може не закінчитися, – бідкалася жінка. – Як пустять на продаж земельку – піде й моя батьківщина до чужої кишені. І город, і садочок, і сама хата.

Далі розповідає, як їй, єдиній дочці, нині столичній мешканці, батьки-селяни залишили по собі в рідному селі під Великою Багачкою "маєток" – сільську хату з яблунево-вишневим садком та два земельні паї, які нині орендує її колишній однокласник, а нині фермер.

– Уже й з ліку збилася, скільки місяців оббиваю пороги держустанов, щоб зібрати різні довідки на землю, які вимагає нотаріус. А без них, сказав, спадщину не оформить, – продовжує сусідка по черзі до нотаріуса.

– Невже довідки з інституту землеустрою та відділу земельних ресурсів – велика проблема? Вони ж зобов'язані їх видати, – долучаюся до розмови.

– Та не будьте наївною, – каже майже роздратовано. – Ще поки батьки були живими, питань не виникало ні з виплатою за оренду, ні з тим клаптем землі, що під городом. А як померли – тоді й повилазили проблеми одночасно. По-перше, фермер сказав, що маю поспішити з укладенням договору на оренду, бо інакше не зможе платити за користування тією землею. А по-друге, без технічної документації на той клапоть землі, що під садом-городом і хатою, не те що продати обійстя, а й самій стати на ньому господаркою – не можу. Справа ще ускладнюється тим, що батьки не встигли залишити заповіт. І тепер я маю доводити у нотаріуса свої права на спадок, може, ще й у суд доведеться йти. Щоправда, з фермером-однокласником таки домовилися – цьогоріч заплатить пайове. А ось з приватизацією присадибної ділянки справи гірші. Якщо не вдасться довести своє право на спадок, то…

Подумки я порадувалася, що мої батьки до відходу в інші світи залишили папірця, завіреного сільрадівським секретарем, де чорним по білому їхній останній заповіт. Утім таких щасливчиків, як я, у черзі виявилося мало. Поки дочекалася прийому нотаріуса, наслухалася до оскоми на зубах про ті сюрпризи, які за усі роки незалежності щедро лишали по собі на згадку державні керманичі. Про Кучму не будемо. Попри те, що з його "легкої руки" в Україні сплюндровано великотоварні господарства – колгоспи і радгоспи, навіть він не наважувався так лицемірити, як ті, хто прийшов після.

Пригадуєте, що проголошувала Юля перед президентськими виборами, розраховуючи на щиру наївність сільського люду, якому так і не вдалося позбутися звички вірити словам високопосадовців. Вона знала, що робила, розкидаючись обіцянками, котрі за версту тхнули популізмом. Утім найцікавіша з них та, у якій йдеться про безплатні акти на володіння присадибними ділянками.

Останнє на багатьох подіяло, як магія. Селяни купилися, щоб отримати документи на ті клапті землі, які з діда-прадіда були власністю родини і на які ніхто і ніколи, навіть за царського режиму, не претендував, не підозрюючи, що то звичайний піар, який нічогісінько не принесе, крім розчарування.

– Відразу після оголошення кабмінівської постанови про безплатні акти на землю до нас звернулося більше п'яти з половиною тисяч селян, – пригадується, розповідали мені спеціалісти відділу земельних ресурсів Миргородщини. – Сваряться, звинувачують нас у зволіканні.

– А чому ж зволікаєте?

– Нашої вини у тому ніякої. У Комишні, Савинцях та Дібрівці, наприклад, техніки ще й обмірів не зробили. Ці роботи виконують спеціалісти з Полтави, – пояснюють співрозмовники. – А нам повинні передати документи, далі справа за реєстраційними картками і лише потім – видача самих актів. Коли пояснюєш процедуру оформлення, люди лише дивуються, мовляв, хіба не могли там, у найвищій владі, врахувати всіх деталей. За своєю суттю постанова про видачу актів на присадибні ділянки – дивна штука. З одного боку, ніби й захищаються права селян, а з іншого – наявність акту власнику ділянки нічого не дає, бо там немає чіткого розмежування: скільки землі під садом-городом, скільки – під хатою. І коли виникає ситуація з оформленням спадщини, то на підставі папірця, на якому написано "Акт", її не оформиш – спадкоємець мусить платити за техдокументацію. Це все одно, що через скло злизувати мед: у роті слини повно, але мед цілий.

– Ви думаєте, в уряді не знали про це? – цікавлюся.

– Думаємо… знали. Либонь, пригадуєте: про ті акти заговорили, коли до виборів було рукою подати, – відповідають.

– Те, що розповіли у відділі земельних ресурсів, лише верхівка айсбергу, – продовжує тему Олександр Тищицький, мешканець села Савинців того ж Миргородського району. – Насправді все значно гірше. Щоб добитися видачі на руки технічних документів, треба з'їздити до Полтави не раз і не два. Не хочу давати оцінок роботі інституту землеустрою, але там не дуже жалують нашого селянина-брата. Кожна моя спроба застати на робочому місці потрібного фахівця виявлялася марною: то він на сесії, то у відпустці, то на лікарняному.

А ті поїздки коштують не лише вільного часу: оплатити найняту машину – "задоволення" не з дешевих. Ще додайте вартість самих документів. Років зо два тому мені вони обійшлися у більше півтисячі гривень. І це лише за те, що інститутський працівник дістане з архіву старі і на їх підставі оформить нові. А якщо, не приведи Боже, виникне потреба, щоб спеціаліст виїхав на місце. І це при тому, що акти на присадибні ділянки, якими Юля запудрила простому люду мізки, держава з самого початку мусила видати їхнім власникам безкоштовно.

Документи на землю для багатьох повернулися справжньою бідою, – продовжує розмову соціаліст Тищицький. – Я про ті, котрі видавалися при розпаюванні земель. Наприклад, виготовляючи сертифікат на прізвище селянина Міщенка, землевпорядник замість "і" написав "и". А тепер неборака мусить доводити, що Міщенко і Мищенко – одна і та ж особа. Таких в районі багато. І думаєте, хоч хтось із чиновників допоміг тим переіменованим?

Є й інші проблеми, – продовжує розповідати про біди простого люду Олександр Тищицький. – Здається, в інституті землеустрою хтось вигадав непогану "відмазку". Усім, хто добивається заміни сертифіката на акт, повідомляють, що те неможливо, тому що відсутній обмінний файл. – Де ті надра, у яких заховані обмінні файли? По 3-5-7 років іноді триває пошук. Між тим, ще минулого року фермери оголосили, що селяни мають поспішити з отриманням актів, інакше може статися, що орендарі не розрахуються за користування їхніми паями.

Коли починаєш аналізувати ситуацію, мимоволі спадає на думку: ота карусель, по якій запускають селян, на фоні заяв уже нинішньої влади про необхідність скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель неспроста, – зауважує соціаліст. – Як на мене, це своєрідний механізм позбавлення селян їхньої годувальниці. Не поміняв акт на сертифікат, не оформив документ на присадибну ділянку до закінчення мораторію – земля потрапляє до розряду незатребуваних, а відтак нею розпоряджається сільрада. Саме тому зараз, напередодні місцевих виборів, з боку окремих політичних сил розпочалося справжнісіньке полювання на авторитетних у глибинці людей. Їм пропонують усіляку підтримку, аби лише ті перемогли. А що навзамін, поки що партійні мисливці не говорять. Та, будьте певні, рахунок пред'являть. Щойно закінчиться мораторій на продаж України – олігархічні клани озвучать ціну своєї доброти. Сільрадівським головам запропонують розрахуватися незатребуваною, а по суті – забраною, завдяки чиновницькій машині, землею селян. У державі, де панує дикий капіталізм, іншого годі чекати.

Олександра Миколаєнко