Цьогорічне літо не назвеш аполітичним. У всякому разі – соціалісти точно не розслабляються. Зокрема, Степана Бульбу (члена Політради і Політвиконкому СПУ, першого секретаря Полтавського обкому партії) "Обозреватель" видзвонив на його рідній Полтавщині, себто в польових умовах підготовки до місцевих виборів. Нас цікавив останній з'їзд СПУ...

– Степане Степановичу, Мороз очолює Соцпартію з 1991 року, був її незмінним лідером протягом останніх майже двох десятиліть. Як Ви пояснюєте його бажання скласти повноваження Голови?

– Ми надто довго дозволяли собі розкіш бути партією лідерського типу. Замість того, щоб використати переваги ідеології демократичного соціалізму, ми продовжували експлуатувати ім'я та авторитет нашого лідера. Власне, це хвороба багатьох україн­ських партій. Інша справа, що більшість з них не є ідеологічними. Уявіть собі, що залишиться від "Батьківщини" без Тимошенко. Або якщо прибрати Яценюка чи Тігіпка з їхніх партій – невдовзі й назв тих партій ніхто не згадає. Ще раз кажу, ми свою проблему вирішили, причому згідно з європейським досвідом, бо зміна лідера – це нормально.

– Гаразд, але чому саме Цушко? Чи були якісь альтернативи?

– Альтернативи, звичайно, були. 29 травня 2010 року відбулося засідання Політради СПУ, на якому Олександр Олександрович запропонував три кандидатури: секретаря Політ­ради, генерального ди­ректора ВАТ “Турбоатом” Віктора Суботіна, секретаря Політради, голови Всеукра­їн­ської громадської організації “Жін­ки України – за майбутнє дітей” Валентини Семенюк-Самсоненко та міністра економіки України Василя Цушка. Більше того, постановою Політради було визначено, що, окрім них, можуть бути висунуті й інші претенденти – на пропозиції обласних і навіть ра­йонних організацій Соціа­лістич­ної партії України.

– Цушко давно в політиці, але досі не заявляв про лідерські амбіції. Що змінилося?

– Для нього це був непростий вибір, виходячи з того, що він зараз дуже завантажений як міністр економіки, це по-перше. Але Василь Цушко людина дуже шанована серед соціалістів, і доказом того є кількість відданих за нього голосів. І це справедливо, бо в нього є і прекрасний управлінський досвід, і прекрасні організаторські здібності, і досвід парламентської роботи в декількох скликаннях Верховної Ради України.

– Олександр Мороз залишається Почесним головою партії?

– Олександр Мороз залишається одним із лідерів Соціалістичної партії. Його потенціал не став меншим за час керування Соцпартією, навпаки – виріс, але з приходом до влади майстрів інсинуацій та інтриг (як відома особа, котра донедавна очолювала Кабінет міністрів України), влада на­вчилася боротися з такими лідерами, як Олександр Мороз. І тому його значення дещо впало в очах виборців, що також стало однією з причин певних рішень у кадровій політиці нашої партії.

– Хто все-таки прийматиме ключові рішення: Мороз чи Цушко?

– Авторитет Олександра Мороза був визначальним завжди, але рішення у нас приймалися колегіально, на рівні Політвиконкому, на рівні Політради, на рівні з'їзду. Так буде і надалі. А Олександр Олександрович, я переконаний, дуже багато робитиме корисного – і в плані допомоги Василю Петровичу, зокрема. Можливо, буде відповідати за міжнародні зв'язки Соціалістичної партії України, як людина дуже авторитетна в Соцінтерні і не тільки. Крім того, буде займатися проблемами теорії, розробкою стратегії нашої партії, питаннями виборчих кампаній, співпраці з іншими політичними силами.

– Здавалося, що Мороз йде з чималою апатією та гіркотою...

– Ні, у мене не було такого відчуття. Чи було у нього розчарування? Звичайно, коли людину цінують не за заслугами, коли є багато наносного, тоді буває дуже тяжко... Але Цушко – це креатура Олександра Олександровича, це якраз та людина, якій він може довірити головування в партії. А щодо відставки, то заяву про це Мороз писав ще в 2007 році, після програшу на отих абсурдних дострокових парламентських виборах.

– Тобто після приєднання Соцпартії до коаліції з "регіонами". Ви вважаєте це зараз помилкою?

– Ні, не вважаю. Не вважаю, що вихід Соцпартії з влади був би на користь суспільству. І тоді, і сьогодні владі й опозиції треба об'єднувати зусилля, щоб спільно вирішувати нагальні проблеми. Користі для людей буде значно більше, якщо ми будемо активно співпрацювати з владою. Соціалісти проти примітивної конфронтації, хоча владу зараз є за що критикувати. Але якщо участь у владі дає змогу реалізувати хоча б частину нашої програми, то відмовитися від цьо­го означає наразитися на справедливі звинувачення, що, мовляв, ви, соціалісти, зробили далеко не все, що могли, для поліпшення ситуації. І політики, якщо вони не демагоги і не популісти, повинні використовувати будь-які можливості, щоб реалізувати хоча б частину того, що обіцяли своїм виборцям.

– У Ваших словах є протиріччя: з одного боку, Соцпартія мала залишатися при владі і йти на союз з "регіонами", а з іншого – Ви самі визнаєте, що ваш виборець такого маневру не зрозумів і тому не підтримав СПУ на виборах-2007.

– Політика – це завжди компроміс, пошук того, що влаштує і одну, й іншу сторону. Певною мірою, виборці нас дійсно не зрозуміли до кінця. Мені здається, що до виборів 2007 року соціалісти просто не були готові належним чином. Бо до кінця сподівалися, що "регіонали" на це не підуть: Верховна Рада, як ви бачите, в результаті тих виборів не стала кращою. Тож, ще раз наголошую, ми сподівалися, що Партія регіонів, як наш партнер, буде більш послідовною у недопущенні безглуздих неконституційних виборів. На жаль, цього не сталося...

А з іншого боку, ми робили усе можливе й для того, щоб створити коаліцію демократичну, тож наші колишні партнери з "помаранчевого" табору не можуть нам нічого закинути. У будь-якому випадку ми намагалися мати реальну владу, яка б дозволяла впливати на прийняття важливих рішень, реалізувати свої програмні засади.

– З партнерами у Соцпартії дійсно не все так просто. Скоро згадуватимемо десяту річницю "касетного скандалу" і увесь подальший розвиток подій. Що цікаво: ініціатива розвінчання Кучми походила від Мороза, але фактичними лідерами опозиції тоді стали Ющенко та Тимошенко, а пізніше – ближче до президентських виборів 2004 року – єдиним її уособленням був уже Ющенко. Чи припустився в цій ситуації Мороз якоїсь помилки?

– Кажуть, революцію роблять герої, але її плодами досить часто користуються негідники. Можливо, це якраз той випадок. На жаль, у нас різні вагові категорії з точки зору фінансових можливостей. І такої підтримки бізнес-сектору, яку мають згадані Вами діячі, ми не мали. Влада належить великому капіталу, грошам. Якщо цю проблему не вирішити, Україна ще довго пастиме задніх на теренах Європи... Але тут ще й інший аспект: є дуже багато осіб, незацікавлених у тому, щоб справа Гонгадзе дійшла до логічного завершення. Так було тоді, так є і зараз. Багато хто просто чекає кінця терміну, коли згідно з Кримінальним кодексом винні у смерті Георгія Гонгадзе можуть бути покарані.

– З ким ви співпрацюватимете після цьогорічних місцевих виборів?

– На вибори ми йдемо, ясна річ, окремо, оскільки блоки заборонені. Але соціалісти готові взаємодіяти з тими, хто поділяє наші програмні положення – з громадськими організаціями, а також партіями, з якими знайдемо спільну мову. Ми можемо навіть підтримати кандидатів від інших партій – на посади голів міст тощо – якщо цих людей добре знаємо і відчуваємо, що з ними можна співпрацювати після виборів.

Наталія Лебідь