В 1997 році Державною програмою «Здоров’я літніх людей» в Україні було започатковано волонтерський рух. За реалізацію програми взялася організація ветеранів України. На Черкащині цю нелегку ділянку роботи очолила член Черкаської обласної Ради ветеранів Таміла Безсмертна.
Сьогодні розмах волонтерської діяльності в Черкаській області вражає: тут на базі ветеранських організацій діють 1234 волонтерських центрів, комісій, груп, об’єднань. В них приймають участь більше тисячі волонтерів-організаторів і більш ніж 22 тисячі волонтерів, які опікуються майже 30 тисячами літніх людей, надаючи безкорисливу допомогу хворим і немічним. Її розмах годі і уявити: від придбання та доставки різних товарів, медикаментів тощо до прання білизни, обробці присадибних ділянок, багатьох інших соціальних послуг. «Будьмо щедрими на доброту!» – таке промовисте гасло сповідують активісти волонтерського руху.
Таміла Олександрівна народилася на хуторі Володимирівка Чернігівської області (сьогодні це Прилуцький район) 1 травня голодного 1932 року.
– Голод лютував не скрізь, – згадує вона. – Моя мати шила і міняла те шиття на хліб у сусідньому селі Терешківці, де у селян були лишки збіжжя. Я закінчила 10-річку Носівського цукрового заводу в Ніжинському районі, на навчання ходила за 10 км – дуже хотілося вчитися. Пережила війну. Бачила, як наші відступали, як гинули. В грудні 1941 р. німці зігнали полонених червоноармійців в приміщення гуртожитків радгоспу, які знаходились прямо навпроти нашого будинку. Кожного дня я, молодша сестричка і мама з жахом спостерігали, як їх, напіводягнених, виганяли на холод, на повірку, а потім змучені, змарнілі люди за сараями копали могили і хоронили померлих від голоду, холоду і ран товаришів. У нас на квартирі мешкав офіцер-гітлерівець, причому за національністю був поляком. Казав: «Нехай Гітлер і Сталін краще зійдуться – лобами поб’ються». Його денщик залишав нам недоїдки, а ми носили їх полоненим. На весну їх вигнали на шлях, хворих і тих, хто не міг йти, розстріляли, а інших кудись погнали, – розповідає жінка про жахіття війни.
Довелося їй також побачити, як німці відступали – це було влітку 1944-го року.
– Це були уже не пихаті, самовдоволені арійці, а обшарпані, побиті вояки – немов хулігани, добре налякані дільничним. Вони відступали безладними групами і тільки дивилися голодними очима, де б щось роздобути поїсти.
Тоді у Таміли Олександрівни і виникло бажання вивчити німецьку мову, щоб їх розуміти. Натомість вивчила французьку і англійську – 1951 року поступила до інституту іноземних мов у Києві. По закінченні інституту переїхали з чоловіком в Черкаси. Чоловік був військовий, він хворів, а Черкаси були містом-курортом з благодатним кліматом. До того ж тут мешкали родичі Таміли Олександрівни. Саме було утворено Черкаську область. Спочатку молодий спеціаліст не могла знайти роботу за фахом. Якось дізналася, що є вільна вакансія в приймальній голови Черкаського обласного виконавчого комітету. Та коли прийшла влаштовуватись на роботу, їй відмовили: «Як же на таку посаду брати людину з вищою освітою?!» Дівчина від досади навіть заплакала... Але її прийняли на посаду інструктора облвиконкому. Як виявилось, в інструкторському відділі працювали вісім фронтовиків і серед них не було ні одного спеціаліста з вищою освітою. Потім Таміла Олександрівна обіймала посади члена Президії, голови обкому працівників Державних установ, обиралася депутатом, секретарем Соснівської районної ради народних депутатів, депутатом Черкаської міської ради, секретарем Черкаського міськвиконкому, була заступником завідуючого оргінструкторським відділом Черкаського облвиконкому. В трудовій біографії пройшла мовби коло – свою трудову кар’єру починала в Черкаському облвиконкомі і тут її провели на заслужений відпочинок.
Знаходячись на пенсії, багато років віддала ветеранській роботі – працювала секретарем Черкаської обласної Ради ветеранів, заступником, першим заступником голови Черкаської обласної ветеранської організації. Ось уже 13 років присвятила волонтерській діяльності, розбудові волонтерського руху Шевченкового краю. Цю роботу вона починала з головою Золотоніської міської організації ветеранів Варварою Цибенко. Варвара Іванівна довгий час очолювала волонтерський центр Черкаської обласної Ради ветеранів. В цій кропіткій роботі Тамілі Олександрівні стали в пригоді її неабиякі організаторські здібності, величезний досвід роботи в органах радянської влади. За її безпосередньої участі уже стало традицією щорічно Черкаською обласною ветеранською організацією і обласною організацією Червоного Хреста підбивати підсумки оглядів-конкурсів волонтерської роботи за номінаціями «Кращий організатор волонтерського руху», «Кращий волонтерський центр», «Кращий волонтер року» тощо. За роки розвитку волонтерського руху на Черкащині Почесними грамотами Всеукраїнського, обласного і місцевого значення нагороджено 830 волонтерів і 320 волонтерських структур. Зокрема, за волонтерську діяльність Тамілу Олександрівну було відзначено грамотами Кабінету міністрів, Верховної ради, Міністерства соціальної політики України.
Таміла Олександрівна і Григорій Степанович зробили величезний внесок у розвиток волонтерського руху Черкащини
В нелегкій, але так потрібній людям роботі Тамілі Олександрівні допомагає її чоловік, Григорій Дубовський. Він як ніхто інший розуміє свою другу половину – сам ось уже добрі два десятки років приймає активну участь в ветеранському русі, а в 2004 році його було обрано головою щойно створеної Ради старійшин більш ніж 400-т тисячної ветеранської організації Черкащини. Григорій Степанович і пораду дасть, і добрим словом підтримає, а якщо потрібно, то і ділом «підсобить». Він надав Тамілі Олександрівні неоціненну допомогу в розбудові волонтерських структур в м.Черкаси, разом зі своєю дружиною приймає участь у всіх заходах, організованих волонтерами обласного центру. Енергія двох сердець, які зайняті спільною справою, як то кажуть, б’є через край. Таміла Олександрівна і Григорій Степанович щасливі, що знайшли себе в покликанні допомагати людям.
– Я хочу тепло подякувати і відзначити моїх колег-помічників, які невпинно дбають про розвиток волонтерського руху на Черкащині, є його своєрідними «моторчиками». Зокрема це кращий волонтер 2001 року Л.М.Мезенцева (м.Корсунь-Шевченківський), кращий волонтер 2003 р. М.В. Образцов (м.Черкаси), кращий волонтер 2006 р. П.Г.Піддубний (м.Драбів), кращий волонтер Чигиринщини З.С.Брусник та багато, багато інших. Всі вони самовіддано трудяться на благородній ниві допомоги ближнім. Наприклад, ветеран праці, інвалід ІІ групи Т.М.Шелест організувала волонтерський центр, який піклується про близько 200-т ветеранів і інвалідів Південно-Західного району Черкас, ветеран праці Л.М.Губанова (м.Золотоноша) організувала волонтерський клуб «Вишиванка», в якому об’єднала любителів вишивки. Авторські роботи членів клубу регулярно виставляються в обласному краєзнавчому музеї під гаслом «Краса врятує світ». Волонтер з Умані О.П.Перейдідорога допомагає бездомним громадянам в відновленні втрачених документів, забезпеченні гарячим харчуванням. Черкащанка С.М.Тамаркіна ось уже два десятки років опікується ветеранами 7-ї гв. повітрянодесантної дивізії. За вагомий особистий внесок у розбудову волонтерського руху Грамотою Верховної Ради і Кабінету Міністрів України нагороджені голови районних ветеранських організацій: В.П.Косенко (Драбівської районної), Л.М.Буркова (Золотоніської), М.Й.Пелінко (Жашківської), С.П.Побірченко (Корсунь-Шевченківської), В.І.Цибенко (Золотоніської міської організації), – говорить Таміла Олександрівна. – Активісти волонтерського руху, окрім допомоги тим людям, які її потребують, також дбають про виховання молодого покоління. В області існує напрямок роботи «Пенсіонер – дітям, молоді», в якому працюють понад 3 тисячі ветеранів війни і праці. Вони підтримують тісні зв’язки з навчальними закладами, допомагають у створенні музеїв і музейних кімнат, гуртків, проведенню уроків мужності. І ця робота також приносить свої плоди. Молодь активно долучається до волонтерського руху. Так, почесне звання «Найкраща дитина-волонтер» було присвоєно В.Власюку, 1998 року народження, учню Жашківської ЗОШ №3. З 2005 року хлопець опікується 8 пенсіонерами своєї вулиці. А звання «Кращий волонтер 2008 року» виборов учень 5 класу Я.Гончар, – з гордістю розповідає Таміла Безсмертна про своїх колег. Честь і хвала їм!
Геннадій СНОЗ
