Щороку перед 9 Травня в деяких наших ЗМІ з'являються матеріали про те, що війна, у якій брали участь наші діди, була неправильною, несправедливою, і взагалі, Велика Вітчизняна - «бездарно виграна війна» (цитата А.Солженіцина). Виходячи із цієї логіки, німецькі нацисти та їх союзники війну на східному фронті талановито програли.

Особливо настирлива в очорненні досягнень СРСР і Червоної Армії ліберальна прозахідна інтелігенція, яка намагається довести довірливим людям, що наша країна виграла війну «всупереч» своєму Верховному Головнокомандуючому Й.В.Сталіну. За їхніми словами, «батько народів» і армії воювати заважав, і загороджувальні загони організував, і що через його політику зрадників (колабораціоністів) у нас було набагато більше, ніж у демократичних країнах Європи...

Особлива тема - колосальні втрати Червоної Армії та її низький (у порівнянні з вермахтом) професіоналізм. А також агресивний характер політики СРСР і його підступні плани нападу на Європу, які в останній момент встиг попередити Гітлер. Треба сказати, що подібні тези слово в слово повторюють нацистську пропаганду рейха в окупованій Європі та СРСР. А в роки «холодної війни» їх підхопили й без утоми озвучували західні голоси. Це тільки підтверджує те, що переплюнути Гебельса та його відомство наші «світочі розуму» через майже 70 років не в змозі, а чесно послатися на нього - у них не вистачає сміливості.

На війні як на війні

Зараз заангажовані історики стверджують, що в Червоній Армії воювали з-під палиці. Точніше - під загрозою розстрілу загороджувальними загонами та депортації в табори родичів у випадку здачі в полон. Тому, мовляв, і виходило набагато гірше, ніж в арміях Німеччини, Великобританії й США.

От тільки незрозуміло: чому при такій «поганій війні» 80% дивізій вермахту розгромлено саме на східному фронті? Та й накази про загороджувальні загони, штрафні батальйони й «Ні кроку назад» першим підписав не Сталін (влітку 1942 року), а Гітлер - у грудні 1941 року, після контрнаступу Червоної Армії під Москвою.

Тут можна згадати офіційну статистику США, з якої видно: 10% офіцерського складу армії США в 1941-1945 роках було засуджено польовими судами за відхилення від бою (боягузтво). Серед них було 4 тисячі, які себе умисно покалічили. Так що ще варто з'ясувати, що більше піднімало бойовий дух офіцерів у тій війні - демократія або диктатура?

Ще одна «фішка»: командування армій демократичних країн берегло своїх солдатів, а командири Червоної Армії масово посилали свої війська «на забій». Ця теза взагалі не витримує ніякої критики, оскільки ні по масштабах бойових дій, ні по ступені жорстокості, Західний фронт не міг навіть зрівнятися зі Східним - тому й втрати тут були набагато більшими. Крім того, командири Червоної Армії й самі не відсиджувалися в безпечних місцях, як це робили їхні західноєвропейські колеги. Досить сказати, що в тій війні загинуло в боях 185 радянських генералів, померли від ран ще 61, пропали без звістки - 14, загинули або померли в полоні - 23, покінчили життя самогубством, аби уникнути полону - 14. У той час, як самий старший чин загиблого в Другій світовій війні американця - полковник.

Війна в повітрі

Іншим критерієм неефективності армії СРСР називають показники збитих літаків льотчиками Червоної Армії та люфтваффе. Як відомо, на рахунку кращого аса рейха Эріка Хартмана значиться 352 літака, а в нашого Кожедуба - 64 літака з 1943 по 1945 рік. Отже, наші льотчики в 5 разів гірше німецьких, і винуватий у цьому Сталін.

Але нічого не говорять про те, що в кращого аса Великобританії Д.Джонсона - 38 збитих літаків, у кращого французького аса П.Клостермана - 33, причому обоє вони воювали з 1940-го по 1945-й. Крім того, у британців і американців збитий у груповому бою літак супротивника зараховувався на кожного учасника, тому з'ясувати, скільки машин полковник Джонсон збив особисто, сьогодні неможливо. Виходить, британці й французи набагато гірше радянських льотчиків, і винуваті в цьому Черчілль і де Голль. При цьому німці три чверті своєї авіації втратили на східному фронті. Крім того, багато німецьких асів почали війну в повітрі ще в 1936 році в Іспанії, і ті результати теж писалися на їхній рахунок. Зараховувалися й ті літаки супротивника, які були знищені на аеродромах, у той час як радянські льотчики малювали зірки на фюзеляжах тільки за літаки, збиті в повітряному бою. Нарешті, асам люфтваффе на східному фронті офіційно були дозволені приписки - для пропаганди переможної війни й переваги арійської раси над «східними варварами». Тому брехню Гебельса про цілковиту перевагу німецьких асів можна легко викрити - от тільки нашим горам-історикам це нецікаво.

Про зрадників

Сьогодні модно стверджувати, що радянські люди так сильно були «замордовані» сталінським режимом, що при найменшій можливості масово переходили на сторону ворога. І що по кількості перебіжчиків (особливо українських), у їхньому відсотку від загальної чисельності населення, СРСР займає лідируюче місце в Європі. І це теж брехня, що іноді переходить на клінічну. Дивіться самі.

Якщо брати по кількості дивізій - то СС «Галичина», плюс Українська дивізія й протитанкова бригада «Вільна Україна» у вермахті – то всього набирається не більше 30 тисяч осіб. У порівнянні із сусідами в Європі - зовсім небагато. А поліцейські формування на фронті ніякої ролі не грали. Правда, чимало українців було ще в РВА генерала Власова (усього - не більше корпусу), але там був постійний некомплект.

У той же час, з «стражденної під гнітом окупації» Європи добровільно вступило в бойові частини вермахту 1,7 мільйона чоловік, і у війська СС - ще 400 тисяч. Це не рахуючи армій союзників Німеччини - Італії, Угорщини, Румунії, Фінляндії, Словаччини й Хорватії. Тільки військовополонених французів, що носили форму СС, було захоплено на радянсько-німецькому фронті близько 25 тисяч - дві повноцінні дивізії. А поляків, що воювали за «Велику Німеччину», було полонено Червоною Армією більше 60 тисяч чоловік. Дуже непристойно виглядають у світлі співробітництва з гітлерівцями Бельгія, Нідерланди й багато інших країн Європи. Але абсолютний рекорд по процентному співвідношенню колабораціоністів до населення своїх країн належить прибалтійським державам. Характерно, що це були майже винятково поліцейсько-каральні формування, які відрізнилися своїми звірствами не тільки проти власних євреїв і «інакомислячих», але й злочинами проти мирного населення на територіях Білорусії та Росії. Вирізнилися й норвежці - їх у частинах СС воювало набагато більше, ніж українців. Вони навіть рейхсканцелярію та бункер Гітлера захищали до останньої хвилини боїв у Берліні.

У той же час, мільйони українських солдатів і офіцерів воювали в рядах Червоної Армії - по чисельності українці поступалися (природно) тільки росіянам. І потрібно володіти воістину «унікальними» свідомістю й хворою уявою, щоб сьогодні робити заяви в стилі Віктора Ющенко або Левка Лук'яненко: «Мільйони українців воювали в складі російської імперської окупаційної армії. Покірні українці, воюючи в колоніальній армії, тим самим збільшували колоніальне ярмо на шиї українських націй. Тому я співчуваю людям, які воювали й тепер похваляються, що вони перемогли 9 травня 1945 року».

Олександр Михайлов