Запитайте сьогодні у будь-якого держчиновника: чи має він право порушувати закон? І, звичайно ж, почуєте клятвенні запевнення – у жодному разі, це ж кримінал.
На ділі ж часто "слуги народу" нехтують законами, як заманеться. Діють за принципом: не дозволено, але хочеться, значить можна. І доки будемо мовчки, байдуже спостерігати за таким свавіллям, у суспільстві нічого не буде змінюватися на краще, як би ми не нарікали і не скаржилися.
Переконаний, будь-яке суспільство приречене на занепад, якщо в ньому нехтують принципами законності і справедливості. Саме бажання діяти, відстоювати принципи соціальної справедливості привело мене свого часу до лав Соціалістичної партії України.
Під час виборів до місцевих рад у 2006 р. конференція Кременчуцької міської організації СПУ затвердила список своїх кандидатів у депутати міської ради. Під номером 10 у ньому одержав підтримку делегатів і я.
Постановою Кременчуцької міської виборчої комісії №48 від 9 лютого 2006 р. всі подані кандидати на підставі чинного законодавства були зареєстровані та включені до виборчого списку.
За соціалістів тоді віддали свої голоси 7% виборців, що дало можливість мати у складі міськради 7 депутатських місць.
З часом виборчий список міської організації СПУ змінювався. Так, кандидати С.О.Усенко та В.М.Євецький достроково припинили свої повноваження, а Є.Г.Шевчук (№9) став депутатом міськради. На жаль, нещодавно пішов з життя депутат-соціаліст А.І.Моцар. Тож згідно чинного законодавства перший секретар міськкому СПУ С.В.Іщенко направив голові міської виборчої комісії В.І.Кравченку необхідні матеріали для визнання мене депутатом, обраним за виборчим списком СПУ.
Здавалося б, процедура цілком проста, яку виборча комісія здійснювала не раз. Однак попереду нові вибори і комусь дуже не хочеться посилювати фракцію соціалістів. Тим більше, що на останніх сесіях міськради дехто планує відтяпати для себе ласі шматочки комунального майна і землі, сподіваючись, що нові вибори спишуть будь-який дерибан. – А раптом чийсь голос зіпсує задуману справу? Надто великі ставки.
Ось тут і почалося. Спочатку канцелярія в міськраді відмовляється приймати документи, мовляв, здавайте напряму до виборчої комісії, а водночас її голова В.І. Кравченко вимагає штамп канцелярії. Словом, запустили "дурочку": Іван киває на Петра... Рекомендований лист, направлений за офіційною адресою міської виборчої комісії (пл. Перемоги, 2), повернувся з припискою пошти: "По данному адресу своими (себто комісію) не признали". Отакої! Невже комісія в одну мить юридично зникла? Тоді виходить, що і попередні рішення її нелегітимні?
Щоб розв'язати цей ребус, я звернувся до Автозаводського районного суду м.Кременчука. Суд своїм рішенням від 13 липня 2010 р. повністю задовольнив адміністративну позовну заяву, визнав незаконною бездіяльність міської виборчої комісії та зобов'язав прийняти рішення про визнання депутата О.П.Колотієвського в порядку заміщення за списком міської організації СПУ.
Тим самим, суд фактично визнав, що порушені не лише мої права, але й права виборців, волею яких до міськради обрано 7 депутатів від міської організації СПУ, а насправді тривалий час вони недораховуються одного представника.
Чи розуміють це ті, хто затіяв брудну бюрократичну тяганину, хто намагається своє "я" поставити вище закону і водночас на словах так переймається долею виборців?
Чого ж тоді чекати від цих чинуш при розгляді важливіших проблем міста? Це запитання - тест для наших виборців.
Олександр Колотієвський
