Вищий апеляційний суд задовольнив позов вінничанки Ніни Кривошеєвої до Пенсійного фонду щодо виплати їй у повному обсязі коштів соціальної допомоги, передбаченої законом України «Про соціальний захист дітей війни». Жінка каже, що самотужки, без допомоги юристів обкому Соцпартії України, не змогла б добитися правди.
Дійшли до Києва – і перемогли!
Вінничанка Ніна Миколаївна Кривошеєва прийшла до редакції, щоб розповісти, як непросто їй було відстоювати в судах своє право на отримання допомоги. «Якби не юрист обласного комітету Соцпартії України Ірина Андросович, я б не змогла добитися правди, - каже жінка. – Ми з нею пройшли всі інстанції – від Вінниці до Києва. І перемогли!»
Ірина Кривошеєва, за її словами, дійшла до Вищого апеляційного суду. Саме в цій інстанції поставили крапку у затяжній судовій тяжбі. Рішенням названої судової установи зобов’язано управління Пенсійного фонду у Вінницькій області виплатити належні їй кошти у повному обсязі. Документи передали у виконавчу службу для стягнення грошей.
– Я вже людина в літах, – каже Ніна Миколаївна, – дуже багато бачила на своєму віку. Але не перестаю дивуватися з того, як така поважна державна установа, як Пенсійний фонд, може так холоднокровно збиткуватися над нами, дітьми війни. Вони ж опротестовують всі рішення судів. Саме тому мені довелося пройти, як кажуть, всі кола пекла. Для старої людини не просто по судах ходити. Дякувати юристу-соціалісту Ірині Петрівні за підтримку. Допомагала оформляти усі документи. Ходила на судові засідання. І не взяла за це жодної гривні. Назвіть мені ще таку установу, де б юристи безкоштовно надавали допомогу дітям війни. Не назвете, бо нема. Я тепер усім знайомим розповідаю, наскільки людяно ставляться до дітей війни соціалісти.
За словами співрозмовниці, про таку юридичну допомогу вона дізналася з газет «Товариш» і «Соціаліст Вінниччини». Жінка подякували за опублікований зразок позовної заяви. Коли перший раз прийшла до юристів обкому Соцпартії, не дуже вірила в те, що зустріне уважних людей. «Ні за консультацію, ні за допомогу, кажу ще раз, з мене не взяли жодної гривні», - повторює Ніна Миколаївна.
Від бомбардувань ховалися у скелях Смотрича
Два яскраві спогади про війну не стираються з пам’яті Ніни Миколаївни. Коли фашисти напали на нашу землю, їй було 11 років. Жили вони в Кам’янці-Подільському. Від частих бомбардувань міста ховалися у скелях над річкою Смотрич. «Якщо почну згадувати ті жахіття, то сліз не стримаю», - робить вимушену паузу в розмові жінка. Їх було п’ятеро дітей у сім’ї. І всі – дівчата. Ніна найменша. Завжди хотілося їсти. Тому коли одного разу побачили на вулиці підбитий німецький грузовик і заглянули в кузов, радості не було меж. Цією машиною фашисти перевозили продукти. Так вони всі й залишилися. Найбільше було тушонки. Знайшли також шоколад. Хіба таке можна забути?
Всі сестри здобули освіту. На превеликий жаль, нікого з них уже нема серед живих. Помер також чоловік Ніни Миколаївни. Він був військовий. У неї двоє синів. Один, правда, нині безробітний. Тому кожна гривня для сімейного бюджету має немале значення. Неспроста жінка так сподівається на належну їй допомогу. «Я ж не прошу нічого зайвого, - каже Ніна Миколаївна. – Віддайте те, що передбачено законом, і не треба буде ходити по судах».
Степан ПУСТОВІТ
