«До булави треба голови!» промовляли жартома у старовину запорізькі козаки, коли обирали собі отамана. Ця народна мудрість стара, як світ. Навіть у наш час її справедливість підтверджує саме життя
В кінці 2008 р. Козятинська організація «Діти війни» втратила керівника – пішов з життя її перший організатор Володимир Шацький. Така важлива ділянка роботи з колективом, який нараховує близько 8,5 тисячі чоловік не повинна була залишитись без уваги. Пропонувалось декілька кандидатур. Люди провели збори і, зваживши всі ділові та людські якості, зробили свій вибір. Вони обрали новим лідером члена Козятинської організації СПУ Василя Івановича Скілкова (на фото). Сталося, як у тій народній приказці. До «булави» обрали голову та ще й козака – тільки донського.
Сусід Михайла Шолохова
Василь Скілков народився у 1935 році в Ростовській області, у Верхньо-Донському районі, на хуторі Назаровський. Район межував поруч із Вешенською, де народився знаменитий письменник Михайло Шолохов. Василь Іванович розповів, що пам’ятає Шолохова. Видатний письменник тоді був депутатом Верховной ради СРСР. Приїжджав він при нагоді і до своїх сусідів, до сільского клубу в Назарівку. Охоче спілкувася з людьми, цікавився проблемами. Хоч Василь тоді був ще малий роками, але Шолохов запам’ятався йому. Його дуже поважали люди. Вмить оточували, закидали запитаннями. Він був дуже простий, щирий, доступний у спілкуванні. Мабуть, таким, яким дійсно повинен бути народний депутат. Шолохов теж дуже любив людей, а не ховався від них, як нинішні нардепи.
Дитинство Василя припало на жорстокі воєнні роки. Фашисти в 1942 році рвалися через донські степи до Сталінграда. Тому сім’я Василя в повній мірі випила чашу біди. Розруха, голод, тяжка праця – все це впало на плечі цілого покоління «Дітей війни». Дісталося цього лиха й Васильку. На Дону хазяйнували цілі орди окупантів. Німці виявляли жорстокість, румуни були відверті грабіжники, такі, що з мертвого сорочку стягнуть, італійці не дуже квапились воювати – у них у голові була тільки одна думка, як звідси живими вибратись.
А самим, щоб вижити, потрібно було важко працювати і жити з великою надією в серці, що наші переможуть, проженуть окупантів. У 1944 році Червона армія погнала німців на захід. Все лежало розтрощене, але Радянська влада і люди вже піднялися на відбудову країни. Василько відразу пішов вчитися в Назарівську початкову школу. Коли родина переїхала до міста Шахти, продовжив навчання. Десятирічку закінчив на відмінно. В 1954 році був призваний до лав Радянської армії. Служив в місті Грозному.
Дон – батечко, Україна – мати
Коли розгорнулися події в Угорщині, Василь Скілков у справах військової служби опинився на Україні. Приїхав у Київ – і закохався у місто. Воно вже скинуло з себе страшну мару війни, відбудувалося. Буяло в зелені, в квітах, люди були надзвичайно піднесені, веселі. Та й сама Україна сподобалась Василю Скілкову. Чимось нагадувала вона йому рідну донську землю. Широкі безкрайні лани, як донські степи із синім небом над головою, такий же щирий, веселий і хазяйновитий народ, така ж мова, майже як на Дону – соковита, яскрава. Адже кожен українець наполовину козак, а кожен донський козак – наполовину українець.
Ще перебуваючи в Києві, дістав довідник, де були вказані навчальні заклади. Тоді, якщо мав десять класів освіти і бажання вчитися, без розмов давали направлення на навчання і достроково звільняли з армії. Вступив до Академію сільського господарства на факультет агрохімії. Навчався добре, як кажуть в народі, задніх не пас. Намагався взяти максимум знань, щоб бути фахівцем своєї справи. Якось, перебуваючи на Донщині, узрів молоду дівчину. Узрів, та, як писав Михайло Шолохов, заспівали йому в серці донські солов’ї. Раніше вчився з Машенькою в одній школі, жили через хату, а тепер маленьке дівчисько витягнулося, стало справжньою красунею. Стали листуватися. Василь писав про кохання, а Машенька, яка навчалася в Ростовському залізничному інституті, відповідала листами про досягнення в навчанні та в спорті. Натякала, що має розряд майстра по кульові стрільбі. Одружилися на «нейтральній» території в Сталінграді. Коли Марія Петрівна закінчила інститут, їй дали направлення у Вінницьку область і Василь, як слухняний чоловік, поїхав за нею, адже тоді випускників направляли за місцем роботи дружини. Трудовий шлях починав в радгоспі “Сигнал» бригадиром. Далі працював там же старшим економістом. Керував районною агрохімлабораторією. Керівництво району швидко примітило молодого спеціаліста, який мав не тільки добру освіту, але й гарні здібності організатора, вмів працювати з людьми. Тоді швидко давали дорогу розумним людям. Довго Василь Скілков у спеціалістах не засидівся. У 1968 році отримав посаду начальника райплану і успішно працював 12 років. З 1980 року обійняв посаду голови народного контролю і віддав цій роботі десять років життя. Був участником Всесоюзної наради народних контролерів в 1984 році. Остання посада – директор районного центру зайнятості населення. Василь Скілков має державні відзнаки. Нагороджений орденом «Знак пошани», двома медалями.
Палату для фронтовиків планують відкрити в лікарні
Спілкуючись з Василем Івановичем Скілковим, мимоволі ловлю себе на думці, яким чудовим потенціалом володіють козятинські соціалісти. Серед них десятки людей з вищою освітою, з життєвим досвідом, прекрасно розуміють тонкощі проблем. Нещодавно районну організацію СПУ очолив секретар обкому Олександр Гвелесіані – керівник з великим досвідом, талановитий організатор. В її лавах працюють Василь Михайлов, Броніслав Лебединський, Іван Мороз, Олександр Максимчук та десятки інших.
– В районі більше як 8,5 тисяч «Дітей війни», – розповів Василь Скілков. – Більшість працює в селах, потребують згуртованості. Потрібно змінити в багатьох осередках керівників, поставити більш дієвих людей. Потрібно приділити максимум уваги не тільки загальним проблемам, але й індивідуальним. Тому що члени організації різні за соціальним статусом. Головний напрямок – робота з судовими позовами. Їх уже більше 300 на невиплату заборгованості. Держава вже заборговувала кожному з дітей війни 4 тисячі 171 гривню. Замість 147 грн. повертають тільки 47 грн. Допомагаємо в оформленні документів. Взагалі намагаємося надавати різносторонню допомогу. Лобіюємо питання перед владою про безкоштовний проїзд у транспорті. Ставимо питання про створення аптеки, чи хоча б відділення в одній з аптек міста, де б ліки продавалися б зі знижкою. Хочемо створити в одній з лікарень окрему палату таку, яку мають наші ветерани війни. Будемо всіляко добиватися вирішення цих питань. Питання буденні, але в їх основі лежить турбота про людей.
З обранням Василя Скілкова у дітей війни змінилося ставлення до СПУ. У них з’явилося бажання змінити життя на краще.
- Альтернативи СПУ немає, – впевнено говорить Василь Скілков. – Ми повинні і ми прийдемо у владу на всіх рівнях. Це історична діалектика. В районних та місцевих організаціях СПУ закладений такий людський потенціал, якого не має жодна політична сила в державі.
Василя Скілкова обрано членом бюро райкому СПУ. Кожний його день починається як звичайний, робочий. Вже близько десятої приміщення організації «Діти війни» наповнюється людьми, які приходять сюди порадитись, поспілкуватися, знайти рішення. У них є надійний помічник – Василь Скілков.
Олександр ГУТІН,
м. Козятин
