Перший заступник Голови СПУ, Народний депутат України II, III, IV та V скликань, Голова ВГО Союз жінок України “За майбутнє дітей” , Заслужений економіст України

Народилася 4 червня 1957 року в селі Заріччя Ружинського району Житомирської області, в сім’ї робітника. Громадянка України.

Освіта

Освіта вища. У 1982 році закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «економіст-організатор сільськогосподарського виробництва», у 1999 році - Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого (м.Харків), здобула кваліфікацію юриста.

Заслужений економіст України, кандидат економічних наук. У 2009 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Підвищення ефективності управління об’єктами державної власності в умовах реформування економічних відносин в Україні».

Трудова діяльність

Трудову діяльність розпочала в 1974 році на посаді діловода в Ружинській селищній раді. Працювала бухгалтером централізованої бухгалтерії управління сільського господарства, завідуючою сектором обліку райкому комсомолу, старшим економістом райплану. З 1988 року - інструктор, а з травня 1990 року до серпня 1991 року – секретар Ружинського райкому Компартії України.

З вересня 1991 року – головний економіст, а з 1992 року – завідуюча соціальним відділом Ружинської райдержадміністрації.

Партійна і політична діяльність

Після заборони Компартії не припинила своєї політичної діяльності. Щоб не було розправи над рядовими членами партії, організувала оргкомітет по створенню Соціалістичної партії України. І в дощ, і в сніг їздила, ходила пішки від села до села, проводила збори; перші такі збори проведено в селі Верхівня, Заріччя, Княжики… І, як результат, обласна партійна конференція, яка проходила в м. Житомир 7 березня 1992 року була представлена 20-тю делегатами від первинних партійних організацій Ружинського району.

На цій же конференції була обрана делегатом другого з’їзду Соціалістичної партії України. На З’їзді була обрана до президії. Спільно з О.Морозом покладала квіти до пам’ятника Леніну, де в цей час націоналістичні організації ганьбили соціалістів і перекривали доступ до пам’ятника. 5 листопада 1992 року СПУ відзначала день Жовтневої революції, до зали ввірвалися молодики і закидали зал димовими шашками, із зали ніхто не вийшов, у тому числі і я (для того періоду це була розправа над тими, хто не дав розтоптати справу і прапор соціальної справедливості).

У липні 1993 року відбулося відновлення Компартії України. В той час зрозуміти, чому в 1991 році комуністична більшість у Верховній Раді України сама себе заборонила, для рядових партійців в Ружинському районі було незрозуміло, тому при створені СПУ було зафіксовано - до відновлення КПУ. Саме через це і членство моє було відновлено, оскільки я була останнім секретарем, який здавав всю партійну базу партії. СПУ і КПУ в Ружинському районі не ділились, а спільно працювали.

29 грудня 1993 року обласна організація висунула мене кандидатом в депутати до Верховної Ради України.

У другому турі 2 квітня 1994 року фактично була боротьба між двома кандидатами – лівий (Семенюк, якого підтримували і соціалісти, і комуністи, і безпартійні - такі, як Охмакевич, Голова державного комітету з питань телебачення та радіомовлення) та правим представником Народного Руху України. Перемогла Семенюк, яка відстоювала соціальну справедливість. Починаючи з першого дня роботи в парламенті підтримувала кандидатуру на посаду Голови Верховної Ради України О.Мороза. І всі голосування, які відбувалися, узгоджувалися між фракціями комуністів і соціалістів. Враховуючи, що Андрушівський 159 виборчий округ аграрний і потребує постійного захисту, пішла працювати і була обрана секретарем Комітету Верховної Ради України з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села.

Працюючи в парламенті, поділу між КПУ та СПУ не було. Спільно виносили рішення з відміни постанови Президії Верховної Ради України щодо заборони КПУ, за яке голосувала особисто. Розбіжності в окремих пунктах були щодо прийняття Конституції України. За прийняття Конституції голосувала також особисто, виконувала волю виборців Андрушівського 159 виборчого округу, які на референдумі 1991 року проголосували за становлення незалежної Української держави.

Працюючи секретарем Комітету ВРУ з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села, бачила, які були наслідки декретної приватизації в АПК, що була розпочата в 1992 році, тому, коли в грудні 1994 року був виданий Указ Президента України Л.Кучми про приватизацію землі через земельні сертифікати, зробила все щоб ніде в законах України не було зафіксовано право на продаж цінних паперів, «земельних сертифікатів», що могло стати, як наслідок, розпродажем національного надбання (землі), як це було з ваучерною приватизацією державної власності. І, коли в червні 1997 року, через законопроект «Про електронний обіг цінних паперів» запроваджувалась система продажу цінних паперів через електронну систему з виходом на зовнішній ринок (біржі), це була б як міжнародна афера з цінними паперами держави (аналогічна схема була зроблена в Югославії), частина фракції КПУ не підтримала цей законопроект. Я вийшла з фракції і з Комуністичної партії, а Житомирська партійна організація СПУ відновила моє членство і я вступила до фракції СПУ. Якби не був прийнятий Закон України «Про електронний обіг цінних паперів», в якому була прописано заборону винесення на зовнішній ринок цінних паперів (ваучерів), земельних сертифікатів, то які б наслідки були для України? Страшні! Адже тоді діяло право Президента видавати укази з питань економіки, якщо ці питання не врегульовані законами. А на той час за перехідними положеннями Конституції (ця норма діяла до 1999 року) було видано Указ Л.Кучми, яким дозволявся розпродаж цінних паперів, включаючи земельні сертифікати. Якщо протягом 30 днів не приймається Закон - діє Указ. Щоб не провести Закон, а дати можливість, щоб діяв Указ, збирали підписи за відставку Голови Верховної Ради України О.Мороза. На день голосування за Закон «Про електронний обіг» у сесійній залі було зібрано 224 голоси. Ще 2 голоси і – відбудеться відсторонення О.Мороза, і тоді діятиме Указ. Ми Закон прийняли, заборонили продавати цінні папери через електронну систему, зупинили дію Указу, чим врятували вихід до розпродажу землі через цінні папери. На той час переді мною стояло питання: або Україна, або членство в КПУ і перебування в цій фракції. Я вибрала Україну, тому що реально розуміла, що я витримаю, а Україна такого розпродажу – такої міжнародної афери не витримає. Я щиро вдячна своїм виборцям, які мені повірили, Морозу О.О., Чигиру М.А. за підтримку і розуміння. З цього приводу є публікація в газеті «Сільські вісті» за 1998 рік.

У 1998 році СПУ включила мене до списку по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від виборчого блоку СПУ та Селянської партії України. Але я одночасно балотувалась по 65-му Бердичівському виборчому округу (до якого входили: Андрушівський, Бердичівський, Попільнянській, Ружинський райони і місто Бердичів), де із 15-ти кандидатів до ВРУ я зайняла 2-ге місце, поступившись лише «газовому барону». Але було здобуто гарні результати за СПУ по 65-му виборчому округу - 21,15%. Це дало мені можливість бути обраною по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від виборчого блоку СПУ та Селянської партії України, та бути Секретарем фракції СПУ.

У 1998 році, перенісши три складні операції, я не мала можливості за станом здоров’я їздити по Україні, тому після того, як три мої колеги по Парламенту відмовилися очолювати Київську міську партійну організацію, за пропозицією О.Мороза 26 листопада 1998 року мене обирають Першим секретарем МК СПУ. В квітні 1999 року я очолювала виборчий штаб кандидата в Президенти О.Мороза. Як результат: на виборах 1999 року 15,3% проголосувало за О.Мороза і друге місце після Л.Кучми. Після перемоги Л.Кучми в 2000 році, МК СПУ став одним із бастіонів усіх акцій, що проводила партія. Перші заявки і виставлення палаток для акції «Україна без Кучми», заяви О.Мороза щодо зникнення О.Гонгадзе було надруковано та роздано за одну добу (200 тисяч листівок). Утримання наметового містечка з листопада 2000 р. до 9 березня 2001 року було здійснено спільно з міським комітетом партії, акцію «Повстань, Україно!» було ініційовано, сплановано у МК СПУ по вул. Грушевського.

У 2004 році, як Перший секретар Київського МК СПУ, активно провела президентську виборчу кампанію, а вже у 2006 році на виборах до ВРУ і місцевих рад 7-ох членів міської партійної організації було обрано депутатами міської ради. Зважаючи на те, що було прийнято рішення про входження в коаліцію КПУ, СПУ та Партії Регіонів, мені довелося залишитись на посаді керівника Фонду державного майна України, тому депутатські повноваження Верховної Ради України та міської Ради було припинено за власною заявою.

Після перевиборів 2007 року, коли СПУ не потрапила до Верховної Ради України, як єдиний представник партії у владі на посаді керівника Фонду державного майна протистояла продажу майна. Рейдерські захоплення: в лютому 2008 року Турчиновим і Портновим; квітнево-травневі: Тимошенко, Портнов – були виграні; заливання Фонду ртуттю не зламали ні колектив, ні мене.

І, коли було перевірено «Криворіжсталь» та встановлено невиконання інвестзобов’язань, для боротьби зі мною було залучено Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України на чолі із комуністом Мармазовим і внесено пропозицію в грудні 2008 року звільнити із займаної посади Голови ФДМУ, не вказавши навіть причини і навіть не надавши право для виступу в парламенті. Враховуючи те, що при прийнятті рішення про призначення мене керівником Фонду держмайна України, була процедура, відповідно до якої Президент України видавав Указ у 2005 році. А при голосуванні про звільнення Указу не було, і подання про звільнення Президент не надав, тому я звернулась до суду, судовий розгляд продовжується.

З 2006 по вересень 2009 року - Голова Центральної контрольної комісії Соціалістичної партії України.

На XVII з'їзді СПУ у серпні 2011 р. обрана Першим заступником Голови СПУ.

Громадська робота

Паралельно із виконанням партійних доручень активно займалась громадською роботою. Була засновником і організатором ВГО захисту конституційних прав і свобод «Правозахист», Всеукраїнської громадської організації «Спілка захисту конституційних прав мешканців гуртожитків, квартиронаймачів, орендарів, власників житла, користувачів комунальних послуг». У квітні 2007 року була обрана Головою Союзу жінок України «За майбутнє дітей».

З 2005 року по 2008 рік входила до п’ятірки найвпливовіших жінок України (за даними соціологічних досліджень центру Разумкова).

Законотворча діяльність

Працюючи в Парламенті, з 1994 року входила до десятки найрейтинговіших депутатів Верховної Ради України за кількістю запропонованих законопроектів (за соціологічними даними).

Автор і співавтор законів: «Про управління об’єктами державної власності», «Концепції фондового ринку в Україні», «Про оренду державного і комунального майна», «Про оренду землі», «Про електронний обіг цінних паперів», «Про безпеку продуктів харчування і продовольчої сировини», «Про приватизацію житлового фонду» і багато інших.

За період роботи в парламенті вісім разів подавала позовиз питань захисту конституційних прав громадян і держави, виступала на їх розгляді у Конституційному судіі вигравала. Сьогодні, дякуючи таким рішенням суддів, громадяни захищені по майну, мають право на приватизацію квартир, житла. Захищені інтереси таких підприємств, як металургійний комбінат ім. Ілліча (м. Маріуполь Донецької області), Укртатнафта.

У Конституційному суді переглянуто норми Закону «Про угоди про розподіл продукції», де заборонено розпродаж і перерозподіл українських надр транснаціональним корпораціям.

Особисте життя

Батько – Скиб’юк Петро Якович, 1929 року народження, пенсіонер.

Мати - Скиб’юк Ганна Авромівна, 1930 року народження, пенсіонерка.

Проживають у селі Заріччя Ружинського району Житомирської області.

Брат - Скиб’юк Микола Петрович, проживає із сім’єю в селі Заріччя Ружинського району Житомирської області. Працює начальником агроцеху №3 ДП «Ілліч-Агро-Умань».

Перший чоловік Семенюк Анатолій Миколайович, 1953 року народження. Виховала з ним двох доньок.

У 1995 році овдовіла.

У січні 2008 року вдруге вийшла заміж за вдівця, підприємця Самсоненка Віталія Володимировича, 1950 року народження. Змінила прізвище на Семенюк-Самсоненко В.П., а чоловік на Самсоненко-Семенюк В.В.