Згадати, щоб перемогти
(уривок з книги О.П.Малиновського)
Подумки повертаюсь у тепер уже далекий 1991 рік і знову переживаю той біль, який переповнював серце, коли бачив, що, доведена горбачовською клікою, КПРС стрімко здає позиції новоявленим демагогам — демократам. На Черкащині таких „мітингових героїв” було вже й не так багато, але були вони злісно галасливими, агресивно налаштованими проти кожного, хто вступав з ними у полеміку. До того ж періодично на допомогу їм прибували войовничі десанти із Західного регіону. Налякані партапаратники відсиджувались за товстими стінами обкому, міськкому і двох райкомів партії. Лише одиниці з них знаходили у собі мужність вступити у словесний бій з промовцями-націоналістами, які таїли свою хижу суть під демократичними шатами.
Тодішнє суспільство було наче загіпнотизоване гаслами: „Геть від Москви”, „Комуняку на гілляку” та їм подібними.
Зрештою, стало зрозуміло, що гордий прапор соціалістичної ідеї спаплюжено і кинуто під ноги натовпу, зазомбованому антирадянською, антикомуністичною істерією. Рядові комуністи масово виходили з партії, протестуючи в такий спосіб проти угодовської позиції партійної верхівки на чолі з Л.Кравчуком.
У той складний, суперечливий час я працював в апараті Черкаського міськкому партії і намагався згуртувати тих колег, які не піддались всезагальній паніці, були готові до боротьби в нових, несприятливих для нас умовах. На момент незаконної заборони Компартії України ми вже мали, в загальних рисах, план дій щодо створення нової організації лівого спрямування.
Особливою активністю і бойовитістю серед моїх однодумців відзначалися: інженер підприємства „Агробуд” Олександр Пігарев, педагоги Наталя і Олена Задорожні, партійний працівник Анатолій Градовський, Микола Вакула. Утворивши ініціативну групу, ми протягом вересня — жовтня 1991 року налагодили зв’язки з нашими однодумцями в інших містах і районах Черкащини. Звичайно, на початковому стані нашою надійною опорою стали ветерани, які не могли і не хотіли пасивно спостерігати той глум, що чинився над їхніми святинями та ідеалами. До них я, в першу чергу, відніс би Олександра Івановича Бредуна, Олену Іларіонівну Новак, Олександра Федоровича Потапенка, Іллю Трохимовича Гапоненка, Василя Наумовича Загорного, Миколу Пантелійовича Зуєва, Надію Іванівну Корнієнко, Валентина Юхимовича Гебешта, Федора Юрійовича Шишацького і багатьох інших їхніх ровесників, щиро відданих ідеї соціалізму. На жаль, не всі вони дожили до сьогоднішнього дня, але їхній внесок у встановлення і змужніння обласної організації Соціалістичної партії — неоціненний.
В тодішніх умовах роботи не просто було створювати розгалужену мережу партійних осередків, добирати актив, учити його. Чиновники різного штибу, а нерідко це були вчорашні партапаратники, всіляко переслідували членів СПУ та їхніх близьких аж до звільнення з роботи.
Та попри все, множились і зростали партійні організації у містах і районах. Особливою бойовитістю відзначалися вони в Черкасах, Смілі, Кам’янці, Чорнобаївському, Жашківському, Драбівському районах. Талановитими організаторами вже на початковому стані проявили себе Валентин Георгійович Глуховцев з Черкас, Василь Олексійович Гарната з Чорнобаю, Володимир Павлович Дяченко (нині покійний) і Людмила Володимирівна Медведєва з Кам’янки, Леонід Тимофійович Кисленко і Василь Михайлович Малько зі Сміли.
Назавжди у пам’яті 26-е жовтня 1991 року, коли відбувся Установчий з’їзд Соціалістичної партії України, на якому від імені Черкаської делегації виступив редактор Драбівської районної газети Микола Комнатний.
А 23 листопада провели свою установчу конференцію соціалісти Черкащини, де мені було виявлено високу довіру — обрано першим секретарем обкому партії. Ми зрозуміли, що авторитет зможемо надбати не словами, а конкретною роботою серед людей.
Вже 23 лютого 1992 року з ініціативи соціалістів у Черкасах відбулася перша масова акція під гаслами соціального захисту трудящих, одне з яких звучало так: „Президенте, діти йдуть до школи голодними!!!” На мітингу 9 травня того ж року Олександр Пігарев з гордістю заявив: „Ми єдина офіційна партія, яка підняла втоптаний у бруд червоний прапор перемоги”. Так, від акції до акції, ріс авторитет СПУ на Черкащині, і люди потягнулись до нас, обласна організація чисельно почала зростати.
Працювати нам тоді доводилося в умовах справжньої інформаційної блокади — до офіційних джерел масової інформації нас не допускали, а свого друкованого органу, не кажучи вже про електронний, ми не мали. Було вирішено за будь-яку ціну ту блокаду прорвати. Отож? у червні 1992 року побачив світ машинописний перший номер “Вісника” Черкаського обкому СПУ, через який ми доносили до громадян свої програмні цілі, наміри і завдання. Через півроку це примітивне, з технічної точки зору, видання трансформувалося у повноцінну газету „Народна правда”, яка й стала нашою надійною трибуною і рупором.
Про зростання довіри черкащан до нашої партії свідчить хоча б те, що на президентських виборах 1994 року лідер СПУ Олександр Мороз посів друге місце (після Л.Кравчука), у 1999 році теж друге (поступився Л.Кучмі всього 0,1%) і в 2004 році — третє місце (в умовах тотальної фальсифікації результатів першого туру). Провладні сили робили все можливе, щоб скомпрометувати соціалістів, відвернути від них людей. 10 жовтня того ж року невідомі зловмисники підпалили друкарню обласної організації СПУ і доблесні правоохоронці ніяк не можуть (чи не хочуть?) їх знайти.
Справжньою перевіркою на бойовитість став для черкаських соціалістів 2000 рік, коли саме їхні організації стали своєрідним двигуном численних антикучмівських акцій. У грудні того року з ініціативи обкому СПУ під вікнами облдержадміністрації вперше в Україні виросло наметове містечко на знак протесту проти свавільного зростання тарифів на комунальні послуги. З цього якраз і розпочалась відома всеукраїнська акція „Україна без Кучми!”, що згодом переросла в іншу — „Повстань, Україно!”
На виборах до Верховної Ради у 2002 році СПУ зібрала на Черкащині 20% голосів виборців, а я за партійним списком був обраний народним депутатом України. Поціновую це не як оцінку мені особисто, а як визнання того, що обласна організація стала справді впливовою політичною силою у нашому краї, який віддавна перебуває у так званому „червоному поясі”.
Проведення виборчих кампаній було і залишається одним з головних напрямків роботи обласної партійної організації. Створення в містах і районах штабів, з розгалуженою мережею активістів у селах, дозволяє нам у значній мірі нівелювати вплив зловісного адмінресурсу. Присутність соціалістів у складі виборчих комісій на всіх рівнях, принципова позиція наших спостерігачів на виборчих дільницях у день проведення голосування не давала можливості місцевій владі задіяти отой ресурс на повну потужність.
За підсумками виборів 2006 року до місцевих рад соціалісти Черкащини створили депутатські фракції в обласній, у всіх районних і міських радах. Депутатський корпус становив 1'386 депутатів сільських, селищних рад, 46 голів селищ та сіл, 177 депутатів районних, 45 міських рад та 13 обласної ради, трьох було обрано міськими головами.
Сьогодні у черкаських соціалістів, як і в усієї партії, далеко не прості часи. Олігархічні клани змогли витиснути в 2007 році нас з Верховної Ради. Надзвичайно потужний адмінресурс, фальсифікація виборчих протоколів призвели до того, що ми втратили свої попередні позиції в місцевих радах. Теперішню ситуацію як в державі, так і на місцях можна оцінювати як повернення до часів кучмізму.
Але, не зважаючи на такий стан справ, в Черкаській області до районних та міських рад обрано 53 депутата-соціаліста. Головами селищ та сіл стало 17, а депутатами селищних та сільських рад 231 представник СПУ.
Разом з тим, сьогодні люди стають розумнішими, їх вже важко купити за якусь сотню гривень чи мішок крупи.
Для більшості стало зрозумілим, що соціалісти на чолі з Олександром Морозом були праві!
Двадцятий рік я разом з соціалістами Черкащини будував свою роботу і ставив за мету головне — створення справедливої держави, де інтереси, права, добробут людини були б захищені, кожний громадянин був би впевнений в завтрашньому дні.
Використовуючи різні форми фінансування через депутатські фракції СПУ, благодійні та партійні кошти, постійно, а не під вибори, обласний комітет партії надавав і надає значну допомогу жителям області. Що зробили соціалісти для людей, що хочуть і мусять зробити — висвітлено в нашій обласній програмі “За справедливу Черкащину“, реалізація якої дає змогу вирішити багато проблем. Для цього необхідно мати представників Соціалістичної партії у Верховній Раді, потужну фракцію соціалістів на місцях. Для нас важливим є не посада, а механізм, який дає можливість виконання поставлених завдань.
Олексій Малиновський,
перший секретар Черкаського обкому СПУ
